Про УКРЛІТ.ORG

дрібниця

ДРІБНИ́ЦЯ, і, ж.

1. Щось дрібне, незначне, таке, що не має істотного значення. Волію я, щоб мене саму зруйнувала любов, ніж щоб її зруйнували дрібниці (Л. Укр., III, 1952, 685); Дуже побитий за якусь дрібницю мачухою, втік [Гордійко] із хати (Крот., Вибр., 1959, 22); Така прекрасна справа, а ляснула через дрібницю (Вишня, І, 1956, 236); // перев. мн. Деталі, подробиці. Виклавши до найменших дрібниць зміст «Сатани в бочці».., Галя почала роздавати ролі (Вас., І, 1959, 119); Щепкін, який до дрібниць знав провінціальне життя, зрозумів і розкрив Гоголя, як ніхто (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 330); // у знач. присудк. сл. Не варте уваги, не має істотного значення. У Вас ще є краща мета в житті! Вам треба бути здоровим і працювати, а решта дрібниці (Коцюб., III, 1956, 444); — А чому ж лоб перев’язаний і на пов’язці кров…Це дрібниця. Трошки шаблею зачепив гайдамака (Шиян, Гроза.., 1956, 341).

◊ Розмі́нюватися (розміняти́ся) на дрібни́ці — займатися чим-небудь несерйозним, незначним, не вартим уваги.

2. Предмет невеликого розміру і другорядного значення. Мушу признатися, що це був перший і останній раз, коли Сев користався трюмо для таких дрібниць, як комірець і краватка (Ю. Янов., II, 1958, 41); Ще четверо хлоп’ят в танку поралися коло своїх механізмів, не шкодуючи казенного мастила і інших дрібниць (Ю. Янов., І, 1958, 275).

3. тільки мн., діал. Дрібушки (див. дрібу́шки1 1). Дівчата-русначки заплітаються там в дрібниці (Свидн., Люборацькі, 1955, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 414.

вгору