ДЕ́РТИ і ДРА́ТИ, деру́, дере́ш; мин. ч. дер, де́рла, де́рло і драв, дра́ла, дра́ло; наказ. сп. дери́; недок.
1. перех. Рвати, розривати на шматки кого-, що-небудь; роздирати. Корова реве, ведмідь реве, а хто кого дере — і чорт не розбере! (Укр.. присл.., 1955, 222); А мовчки долі, всемогучий, Дере порфіру на онучі (Шевч., II, 1953, 353); Тьоті з мамою дерли шмаття на стьожечки, потім із стьожечок смикали нитки (Смолич, II, 1958, 21); // Зношувати до дірок (одяг, взуття).
2. перех. Відриваючи що-небудь, відокремлювати. З овечок перше вовну драли, А далі м’яса забажали (Гл., Вибр., 1957, 97); Хома Патика Пішов зимою драти лика (Бор., Тв., 1957,138); — З худоби її [шкуру] деруть раз, із дерева — теж раз, а з мужика щороку (Стельмах, Хліб.., 1959, 181).
3. перех. і без додатка, перен., розм. Брати надто дорого за що-небудь. [Петро:] Ну, .. Оверковичу, і дереш же ти за горілку здорово!.. (Кроп., IV, 1959, 83); Кажуть, нічого в ній [виставі] надзвичайного нема, а ціни за неї деруть непогані (Л. Укр., V, 1956, 125); // Брати великі побори, хабарі, податки або вимагати їх. Всі з тебе, русине, драли проценти: Польськії шляхтичі й швабські агенти (Фр., XI, 1952, 137); Загнибіда казав, що не любий він [протопіп] усім парафіянам, з живого й вмирущого дере (Мирний, III, 1954, 87); [Петрусь:] Прощавайте, Сидоре Кириловичу! Та глядіть, ви не дуже деріть з батька за сватівство [сватання], бо ви теж із тих, що держи кишеню далі (Крот., Вибр., 1959, 509).
4. перех., розм. Розривати поверхню, покриття чого-небудь; дряпати. Почав [вовк] землю під собою дерти (Рудан., Тв., 1959, 277); Відомо, що суха ложка рот дере (Чорн., Визвол. земля, 1959, 24).
5. перех. і без додатка, перен. Викликати неприємне почуття, біль; подразнювати. — Жаль мене бере, а коло серця так і шкребе, так і дряпає, не сказати б, кігтями дере або гадюка ссе (Н.-Лев., І, 1956, 64); Мене он дощ мочить, і чаю вже не стало, .. і кашель дере (Л. Укр., V, 1956, 352).
6. перех., розм. Карати биттям; сікти. Деруть Рябка, мов пір’я, На галас збіглась двірня (Г.-Арт., Байки.., 1958, 51); Трудився щиро фараон, і дер, І мучив люд, що аж земля стогнала (Фр., XIII, 1954, 258); [Митька:] Бувало, як украду.. злотого — зараз і програю. І били ж мене батько за се, драли як сидорову козу!.. (Кроп., IV, 1959, 265).
7. неперех., перен., розм. Поквапно втікати; мчати. Львові причулося, що то новий цар уже близько, як не злякається, та в ноги!.. Дер, дер, далі втомився, став та й озирнувся (Фр., IV, 1950, 53); Сніг він отрусить, та й знову дере вперед; дурноверхе завзяття його підганяє (Мирний, IV, 1955, 301); Під Москвою зломив зуби, В Ленінград не йди без шуби. В Сталінграді все покинув, До Харкова дер без впину (Укр.. думи.., 1955, 509).
8. неперех., перен., розм. Не в лад або грубим, різким голосом співати, кричати; не в лад грати. Урочисто дерли [музиканти] смичками по скрипках; контрабас прихкав, неначе хто гупав довбнею в дошку (Н.-Лев., III, 1956, 246).
◊ Аж по душі́ дере́ що; Дере́ ву́хо що — грубо, різко, неприємно звучить. Хто з нею [скрипкою] добре знається, До того обзивається; А хто не в лад її бере, Аж по душі вона дере (Гл., Вибр., 1957, 293); Ми вже не спорились [сперечались], а просто собі вели розмову, і якось вона нікому так-то дуже вуха не дерла (Л. Укр., V, 1956, 61); Де́рти (дра́ти) го́рло — багато, крикливо говорити, співати і т. ін.; кричати, надриватися. [Шкорупський:] Так музика ревла і півчі горло дерли за обідом, що й досі в вухах лунає (Кроп., III, 1959, 43); Не буде вона у суботу бігати з ними [дружками] по вулиці та горло драти (Кв.-Осн., II, 1956, 27); — Покличемо вас на готове.. А зараз нема чого горла драти (Головко, II, 1957, 297); Де́рти (дра́ти) горобці́в (гні́зда і т. ін.) — забирати з гнізда яйця або пташенят горобців та інших птахів; руйнувати гнізда. Ми з Карпом товаришували, — звісно, зросли укупі, разом і горобців дерли (Коцюб., І, 1955, 298); По болоту хожу [ходжу], чайок деру (Номис, 1864, № 289); Це ластовиння завдавало Юхимові чимало клопоту. Кажуть же люди, що з’являється воно в тих, хто дере ластівчині й сорочачі яйця (Донч., IV, 1957, 181); Де́рти (дра́ти) за чу́ба (ву́ха і. т. ін.) — тягти, смикати за чуба (вуха і т. ін.). Мовчки, похмуро їв він хліб з часником та часом сердито покрикував на дітей, як вони дуже міцно почнуть дерти один другого за чуби та нароблять галасу (Коцюб., І, 1955, 438); Де́рти (дра́ти) крупу́ (про́со, зе́рно́ і т. ін.) — подрібнювати зерно на крупу або очищати його від лузги. Чоловікам за неводом Раненько вставати, Старим бабам крупи дерти Та ще й плаття прати (Нар. лірика, 1956, 88); На водяних млинах не тільки мололи зерно і дерли просо, але й валяли сукно і повсть (Іст. УРСР, 1,1953,284); Де́рти [на собі́] воло́сся див. воло́сся; Де́рти (дра́ти) но́са (ки́рпу і т. ін.) — гоноровито, пихато поводитися; зазнаватися. — Сміється з мене всякий біс, — Жаліється Осел, — усякая скотина Дере передо мною ніс (Гл., Вибр., 1957, 185); По селі гомоніли про Зінька. Казали, що якийсь молокосос половиною села хоче правити, кирпу дере, старших ображає (Кучер, Прощай.., 1957, 407); Мирон Величко і собі дере підборіддя в небо (Стельмах, Хліб.., 1959, 111); Де́рти о́чі (очи́ці): а) пробуджуватися зі сну; прокидатися. Рання пташка пшеницю клює, а пізня очиці дере (Укр.. присл.., 1955, 204); б) (кому) дратувати кого-небудь. Максим знав, за кого віддавав дочку. Не дуже дерла йому очі вбога Чіпчина хата (Мирний, II, 1954, 247); Де́рти пі́р’я — заготовляти пух, віддираючи його від твердої основи пір’я. Догадавсь [Ясь], що сполохав.. сім’ю, котра вкупі з наймичками і малими дітьми дерла пір’я, як буває зимньою добою (Н.-Лев., І, 1956, 168); Проїхати се — воно веселіш, ніж пір’я на печі дерти! (Вишня, І, 1956, 317); Де́рти (дра́ти) рот (ро́та): а) широко розкривати рота, позіхати і т. ін. * Образно. — І не подавиться, клята! — казали одрадяни.. А «ненажера» [молотарка] тим часом не тільки не давилася, а ще більше зіхала та дерла рота (Мирний, IV, 1955, 248); б) робити зусилля розповідаючи. Нащо писать байки, даремно драти рот? Який чита їх чорт? (Бор., Тв., 1957, 130); Де́рти (дра́ти) шку́ру (по три шку́ри, ли́ко і т. ін.) — брати великі ціни; експлуатувати. Цар любив карати, чиновники — хабар брати, пани — шкуру драти (Укр.. присл.., 1955, 376); Пороми давали [Кабашним] нечувані зиски, по три шкури можна було дерти з чумаків за перевіз… (Гончар, Таврія.., 1957, 26); Моро́з поза спи́ною дере́ див. моро́з.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 253.