ГРАБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка.

1. Розбійницьким нападом віднімати що-небудь у когось, викрадати щось. Пішли [хлопці] грабувати пошту, а поліція знала про все і всіх накрила, наче курчат (Коцюб., II, 1955, 243); Їй не треба зброї. До неї не прийде ніхто грабувати (Коб., І, 1956, 341); — Ми не злочинці, нікого не грабуємо, їдемо у своїх справах… (Шиян, Баланда, 1957, 51).

2. перен. Нещадно експлуатувати, розорювати податками, стягненнями, поборами. Василь був винуватий у зборню, а грошей ніде було взяти.. Прийшли зборщики [збирачі] грабувати (Григ., Вибр., 1959, 113); Дворянські комітети просто грабували селян при допомозі царського уряду (Ленін, 6, 1949, 361); Вона [Білорусія] являла собою одну з відсталих окраїн царської Росії, яку грабували і розоряли поміщики, капіталісти і численні царські сатрапи (Рад. Укр., 4.1 1959, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 151.