ГНУЧКИ́Й, а́, е́.

1. Який легко згинається, гнеться. Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина (Н.-Лев., II, 1956, 307); [Платон:] Пальці хірурга мусять бути такі ж розроблені, гнучкі і чуттєві, як пальці скрипаля чи піаніста (Корн., І, 1955, 99); // перен. Здатний легко змінюватися, багатий на відтінки (про голос, мову і т. ін.). Гнучкий голос може легко змінювати тембр і тон вислову (Думки про театр, 1955, 128); Народні прислів’я і приказки — особливо багатий і гнучкий жанр народної творчості (Вітч., 5, 1956, 167); Широкі перспективи відкрито.. для вивчення багатої лексики і гнучкого синтаксису Шевченка (Рильський, III, 1956, 239).

2. перен. Який вміло і швидко застосовується в різних обставинах. В. І. Ленін вказував, що Комуністична партія повинна проводити гнучку зовнішню політику з тим, щоб запобігти воєнним сутичкам з капіталістичними країнами (Укр. іст. ж., 2, 1960, 34); В артілі розробили і використовують гнучку систему додаткової оплати (Рад. Укр., 9. IV 1961, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 99.