ГЛЕ́ЧИК, а, ч.

1. Те саме, що глек 1. Мати загадала їй зібрати з глечика сметану та накришити сала (Н.-Лев., II, 1956, 279); Метушливо кинулася [Груня] до печі, вийняла пахучий глечик пареного молока, що аж присмажилося (Горд., II, 1959, 285); На тину красувалися горщик і два глечики (Шиян, Гроза.., 1956, 404); * У порівн. У других ніздрі, як наперсток, а в нього, мов навмисне, як глечики (Донч., VI, 1957, 64).

2. перев. мн. Рід рослин родини лататтєвих; купавка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 81.