ВИМИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́МИТИ, ию, иєш, док., перех. 1. Миючи, робити кого-, що-небудь чистим. Насипала [Аниця] в миску студеного борщу, поставила на стіл, а сама стала горнець вимивати (Март., Тв., 1954, 36); Охрім вимиває в мисці пшоно і висипає в казанок (Тют., Вир, 1964, 15); Вимили, вичесали її, обули, одягли в нову одежинку (Мирний, II, 1954, 133); Підлогу вимила — все в світлиці заблищало (Скл., Святослав, 1959, 110).

2. Розмиваючи землю, грунт, утворювати заглибину, яр і т. ін. За багато років вода вимила глибокий вир (Чорн., Пісні.., 1958, 79); // Розмиваючи грунт, виносити з нього або відкривати щось. Приватник граф продав державі каміння, яке протягом тисячоліть вимивали дощові води з землі (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 36); Тільки-но колгоспники внесуть у грунт добрива, як зливові води зразу ж їх вимивають (Рад. Укр., 2.III 1962, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 430.