Про УКРЛІТ.ORG

бриніти

БРИНІ́ТИ, ни́ть, недок.

1. Утворювати дзвенячий протяжний звук (перев. про струни і т. ін.); дзвеніти. Там бубни й сопілки бринять (Л. Укр., IV, 1954, 122); // Дзвінко звучати. Тонкий голосок її.. бринів, як струна, і вона вела ним довго-довго (Мирний, І, 1954, 252);

* Образно. І дзвінке повітря, і дзвінкі гори, і ліси, здавалося, все починало від кожного слова бриніти, як грандіозна мембрана (Гончар, І, 1954, 81); // Дзижчати (про комах). Над Селеновою головою бриніли комарі дивними голосами (Март., Тв., 1954, 110); Бриніли бджолині крила у виноградній лозі (Кучер, Чорноморці, 1948, 9); // Дзюрчати (про воду). А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли (Чуб., III, 1872, 220); З гір потоки плинуть, рвуться. Струмені бринять (Ус., Листя.., 1956, 47).

2. Яскраво вирізнятися своїм кольором (звичайно червоним) при цвітінні, дозріванні (про квіти, плоди). Аби почала перша маківочка бриніти, вже й угледить [Горпина], і зараз вирве й любує вю [нею] (Вовчок, І, 1955, 68).

3. Блищати, виблискувати. Бринять багнети, ви-струнчені скісно (Бажан, І, 1946, 69); На очах Любові Максимівни бриніли сльози (Собко, Звич. життя, 1957, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 236.

вгору