БРА́ТІЯ, ї, ж., збірн. 1. розм., іноді ірон. або жарт. Люди однієї професії, одного суспільного середовища. Не для людей, тієї слави, Мережані та кучеряві Оці вірші віршую я. Для себе, братія моя! (Шевч., II, 1953, 112); Спочатку було нелегко — шоферська братія кепкувала з неї, намагалася чинити каверзи (Руд., Вітер.., 1958, 30). Ченці однієї общини або монастиря. Пройшли три Вся братія зібралась На монастирському подвір’ю (Фр., XIII, 1954, 295); З монастиря [Михайло] не пішов.., проте.. на ігумена й монастирську братію дивувався з прихованими хитрими іскорками в очах (Донч., III, 1956, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 231.