Про УКРЛІТ.ORG

аж

АЖ1, част. підсил.

1. Уживається для підсилення ознаки або дії. Ідуть хвилини. Земля, здається, аж горить… (Стар., Поет. тв., 1958, 25); Ніч була темна, аж чорна (Коцюб., І, 1955, 348); Обличчя її в сутінках але голубе (Гончар, III, 1959, 217).

Аж-аж-а́ж — уживається для вираження великого бажання, найвищої міри якості чого-небудь. Никав [вовк] всю ніч, аж утомився — Та й що ж! Ніде не поживився!.. А їсти, кумо, аж-аж-аж! (Гл., Вибр., 1957, 37); Та він [пиріжок] такий солодкий, що аж-аж-аж!.. (Укр.. казки, 1951, 27); Аж геть — дуже далеко. І співає, і сміється, аж геть чутно її голосок дзвенячий (Вовчок, І, 1955, 65); Аж на́дто — дуже, вкрай, надзвичайно. А іноді то ще й заплачу., Таки аж надто (Шевч., II, 1953, 241); Аж нія́к не — ніскільки не, нітрохи не. Ці безперечні успіхи аж ніяк не повинні нас заспокоювати (Рад. Укр., 25.Х 1959, 1).

2. Уживається перед словами, що означають кількість, указуючи на її значність; повний, цілий. Вже ж минуло з того часу Аж три довгі роки. Як втопилась дівчинонька У річці глибокій (Л. Укр., І, 1951, 325); Потім у льох аж два повело його [Давида] з ліхтарем (Головко, II, 1957, 173).

3. Уживається перед словами, що означають місце або час дії, звичайно з прийменниками до, за, на та ін., вказуючи на досягнення далекої або крайньої межі; самий. А над самою водою Верба похилилась; Аж по воді розіслала Зеленії віти (Шевч., II, 1953, 8); Марія щось пильно їх [мички] розглядала, — аж до лампи підійшла, похвалила-таки плоскінь свою навмисне голосно, щоб і чоловік чув (Головко, II, 1957, 152); Місяць сходив аж перед світанком (Коз., Серце матері, 1947, 52); // З тим самим значенням — у підрядних реченнях часу із сполучниками поки, доки. Погасне світло; та палають очі. Аж поки досвітки в вікно тихенько Заглянуть сивими очима (Л. Укр., І, 1951, 180); Стає тихо-тихо, аж доки не заляскає соловей (Панч, О. Пархом., 1939, 20).

Аж он — он там, там далеко; Аж ось (от) де — так ось де; Аж ось (от) коли́ — так ось коли.

4. Уживається для вираження несподіваності дії; як ось, коли раптом. Дивлюся, аж світає. Край неба палає (Шевч., І, 1951, 241); Чабан прокинувся— аж перед ним Гадюка (Гл., Вибр., 1957, 193).

Аж гульк (глядь) — коли раптом. Аж гульк — з Дніпра повиринали Малії діти, сміючись (Шевч., І, 195

1. 5); Аж глядь!— палати зайнялися (Шевч., II, 1953, 98); Аж ось (от) — коли раптом. Аж ось, двері розчинилися — і.. вскочила Галя в хату (Мирний, II, 1954, 229).

АЖ2, спол. 1. Сполучає підрядне наслідкове речення з головним; так що. Віють вітри, віють буйні, Аж дерева гнуться (Котл., II, 1953, 5); Надворі лютує зима-лихоманка, А в мене у хаті щебече веснянка. Аж серце радіє (Гл., Вибр., 1957, 249); То Трясило йде, — аж земля гуде (Сос., І, 1957, 369).

2. Виражає протиставний зв’язок між сурядними реченнями або однорідними членами речення; а, а тим часом. Я думала, що спить батько. Аж він умирає (Шевч., І, 1951, 535).

3. Сполучає підрядне речення часу з головним; доти… поки, поки. Носив вовк козу, аж і вовка понесли (Номис, 1864, № 4092); Редакція.. журналу.., певне, чекав, аж я пошлю передплату, і через те мені книжок не посилає (Л. Укр., V, 1956, 296); Треба було лиш сердитись і чекати, аж лихо порозносить дітиськів (Козл., На переломі, 1947, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 22 - 23.

вгору