АДРЕ́СА, и, ж. Позначення місця проживання чи перебування кого-небудь або місцезнаходження чого-небудь. Пиши тепер коротко, аби подати свою адресу (Коцюб., III 1956, 324); На прощання спитала його адресу, — повторила кілька разів, — завчила (Головко, II, 1957, 407); // Напис на конверті, пакунку і т. ін., що вказує на місце призначення й одержувача. Він послав дещо Вам, та не знає, чи дійшло воно до Вас, бо посилка була не під Вашою адресою (Коцюб., III, 1956, 117).

◊ На адре́су, рідко В адре́су чию — про кого-небудь. Проходячи контрольною, я чув не дуже похвальні епітети на вашу адресу (Шовк., Інженери, 1956, 69); Хотілося розгадати з інтонацій репліки в його адресу: чи знає секретар, що він виїздив до Уч-Каргалу (Ле, Міжгір’я, 1953, 46); Помили́тися адре́сою — звернутися не до того, до кого потрібно. — Ви бачите, що… — він на мить замовк, підшукуючи потрібні слова, — що ви трохи помилились адресою (Донч., І, 1956, 459).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 21.