ЧІП1, чо́па, ч.
1. Конусоподібна дерев’яна пробка для закупорювання отвору в якійсь посудині (перев. в бочці). Поки брати бавились із царем, старша сестра і звеліла, щоб у їх човні пробили дірку та й заткнули чопом (Стор., І, 1957, 69); Молодиці та дядьки вибили з бочки чопа, підставляли під срібний струмінь заляпані глиною руки, пирскались, обливались, втиралися рушниками (Гуц., Скупана.., 1965, 95); Усі комунари рушили до клуні, де була бочка. Справді, чіп витягнуто й відкинуто далеко набік, а нафти Лишилось трохи-трохи, на самому дні (Донч., І, 1956, 84); * У порівн. Стало тепло. Дух шкір забив відразу ніс, як чопом (Хотк., II, 1966, 148).
◊ Дурни́й, як чіп — дуже дурний. — Хоч і кажуть, що ти відьма, і бояться люди тебе, а я прямо скажу — дурна, дурна, як чіп, та й годі! (Мирний, III, 1954, 312); Великий, як світ, а дурний, як чіп (Номис, 1864, № 6345); Пи́ти, як чіп — пити багато спиртного. Пив Сидір так, як чіп (Бор., Тв., 1957, 174); Бригадир одмовив тихо На запитання моє: — Лиходід … то наше лихо! Тільки "звіти" подає Та, як чіп, горілку п’є! (С. Ол., Вибр., 1959, 295); П’яни́й, як чіп — зовсім сп’янілий. — Чи ви бачили таке! — не звертаючи уваги на те, до неї ж промовив, дивуючись, візник, — п’яна ж чортова скоринка, як чіп, а дивіться — вдержався! (Вас., І, 1959, 344).
2. діал. Дерев’яний кілочок на стіні для підвішування чого-небудь; // Стержень, на якому що-небудь ходить, гойдається, крутиться (у дверях, машині, приладі і т. ін.). Двері його хати порушилися на чопах і заскрипіли своїм дивно знайомим, любим скрипом (Фр., IV, 1950, 418).
3. буд. Шип у брусі для з’єднання з іншим брусом. Інші [майстри] в обтесаних уже стовпках довбали діри, інші .. притісували чопи (Фр., VI, 1951, 108).
4. іхт. Річкова риба родини окуневих. У районі нижньої течії ріки Тисмениці є стерлядь, в районі впадіння річок Щириці і Нежухівки — чіп (Наука.., 10, 1960, 31).
ЧІП2, виг., діал. Геть (див. геть2 1, 2). — А зась, циганчата! — крикнув на них Ничипір, та аж тупнув ногою.— Чіп відсіля! ви не сього приходу (Кв.-Осн., II, 1956, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 340.