ЧМІЛЬ, чмеля́, ч., діал. Джміль. Ігор почув якесь дзижчання, наче над головою крутився великий чміль (Донч., V, 1957, 78); Ящірка шурхнула в нору, чміль пролетів, муравки трудяться й трудяться невтомно (Гончар, Тронка, 1963, 183); *У порівн. Громада чмелем загула, У дзвони задзвонили (Шевч., II, 1963, 160).
◊ Уби́ти чмеля́ див. убива́ти1; Чмелі́в слу́хати — те саме, що Джмелі́в слу́хати (див. джміль). Як зложив [Халявський] кулаки, як хряпне себе по голові, що насилу устояв і довго чмелів слухав (Кв.-Осн., II, 1956, 208); [Герасим:] Ану! чув? Чи чмелів слухаєш? [Кнур:] Чмелів, чмелів… Загули вони в мене, як рій той (Мирний, V, 1955, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 345.