ХРУ́МАТИ, аю, аєш, недок., розм.

1. неперех. Видавати хрумкіт при розжовуванні їжі; хрумтіти. У дворі було тихо, і тільки під повіткою хрумали та тупцяли, відганяючи оводів, коні (Досв., Гюлле, 1961, 141); На возі свіжий запашний пирій. Конята, хрумаючи, форкали від задоволення (Кач., II, 1958, 115); —Вівця без музики й пасеться не так… Особливо світком: стане оце Мануйло, заграє, а вони хрумають поблизу, слухають ту сопілку, неначе думають… (Гончар, Таврія, 1952, 234); // перех. і неперех. Їсти, жувати що-небудь з хрумкотом. Розгнуздані коні, інколи форкаючи, тихо хрумали обрік (Коцюб., І, 1955, 36); Смачно хрумають корови траву (Головко, І, 1947, 43); — Громадянко,— враз почула Ярина голос Василя..— Яка ви жаднюга! Ви ні з ким не поділилися оцим яблуком. Ви тихенько хрумаєте його в куточку, щоб ніхто не бачив і не просив (Донч., IV, 1957, 132); Тягнирядно, що знічев’я хрумав житній сухар, схопився на ноги (Добр., Очак. розмир, 1965, 242); Марко набрехав Денисові, що коли виходив надвір за картоплею, то бачив біля багаття лисицю, яка хрумала курячі кісточки (Тют., Вир, 1960, 19).

Хру́мати на зуба́х — те саме, що Хрумті́ти на зуба́х (див. хрумті́ти). Довго не забудуть [діти] того хліба, вітром обвіяного, сонцем присмаленого, що хрумав на зубах, як пряник (Вас., II, 1959, 167).

2. неперех. Видавати тріск, хрускіт. Їхала, кажуть, одна скупа пані і везла з собою усі свої скарби великі.. Хотіли [розбійники] в неї відняти, відібрати, так тільки хрумають її старі пучки, а не відриваються (Вовчок, І, 1955, 358).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 156.