ХОТЬ1, спол., заст. Хоч (див. хоч1). Я перше була дуже слаба, а тепер уже нічого собі, хоть я ніколи не буваю зовсім здорова (Л. Укр., V, 1956, 5); Хоть почував [Панько] велику втому, отже не припочивав ні хвилинки (Март., Тв., 1954, 165).
&́9671; Хоть гать гати́ див. гати́ти.
ХОТЬ2, част., заст. Хоч (див. хоч2). Якби де на світі хоть раз Цариця сіла на ослицю, То слава б стала про царицю І про великую ослицю По всьому світу (Шевч., II, 1963, 364); — Да вгамуйсь, бога ради! Хоть дух переведи (П. Куліш, Вибр., 1969, 154); Маєток палав. В чорному небі кружляли червоні птахи. Дерева простягали в полум’я голе гілля, немов намагалися хоть що-небудь вихопити з огню (Головко, І, 1957, 68); Сумно. Хоть би прийшов хто та промовив Хоч єдине слово (Мирний, V, 1955, 330).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 133 - 134.