УКІ́С¹ (ВКІС), уко́су, ч., с. г. 1 Дія за знач. укоси́ти.

1. Старий Захарко, закачавши штани аж за коліна, робив другий укіс осоки (Іщук, Вербівчани, 1961, 34); Зеленіли луки. Сіно першого укосу вже вивезли, і сінокоси вкрилися свіжою травою (Томч., Готель.., 1960, 254).

2. Кількість скошеного хліба, сіна за один раз, за день, за сезон і т. ін. Суданська трава.. навіть у посушливих районах дає не менше двох укосів (Хлібороб Укр., 4, 1965, 12); Хто із косами, той з укосами (Ус., Листя.., 1956, 5).

УКІ́С² (ВКІС), уко́су, ч. Похила, спадиста поверхня; схил гори, берега; бічна поверхня насипу залізниці, дороги і т. ін. Вони вже підбігали до ровів і по розвалених та підбитих ядрами й картечами [картеччю] укосах легко здирались нагору (Стар., Облога.., 1961, 74); Дах-гора утворювала ледь похилу стіну у вигляді величезного укосу (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 196); До протічка укосом спливала свіжа глина (Ле, Мої листи, 1945, 56); Росте [бузина трав’яниста] при дорогах,.. на укосах залізниць (Лікар. рослини.., 1958, 174).

◊ Іти́ (піти́, леті́ти і т. ін.) під укі́с — зазнавши аварії під час руху, падати по схилу насипу залізниці (про поїзд). — Поїзд піде під укіс, — подумав чоловік (Коз., Зол. грамота, 1939, 106); У битві кривавій все тоне, як скручені свастик хрести, летять під укіс ешелони, і в небо — розбиті мости… (Сос., II, 1958, 461); Пуска́ти (пусти́ти) під укі́с по́їзд (ешело́н і т. ін.) див. пуска́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 416.