ТОВСТИ́Й, а́, е́.
1. Який має велику, значну товщину; протилежне тонкий. Світ потемнів у її очах, велике блискуче кружало заслало його, мов крізь товсте скло, дивиться на світ Горпина (Мирний, І, 1954, 289); Перед товстим монастирським муром крутий берег увесь поріс бур’яном (Довж., І, 1958, 243); М’яко ступаючи по настилу з опалого листу, який товстим шаром лежав під деревами,.. він слухав, чи не почує десь рику оленя (Скл., Святослав, 1959, 14); Його жилаве тіло прикривала тільки сорочка з товстого полотна (Панч, Гомон. Україна, 1954, 232); // Який складається з великої кількості аркушів (про книгу, зошит і т. п.). А то [хто] сидить в брилі, в киреї, З товстою книжкою в руках, І всім, бач, гонить ахинеї, І спорить о своїх правах? (Котл., І, 1952, 251); [Олімпіада Іванівна:] Все читає [Люба] книжки, он вчора купила оту товсту (показує на скляну шафу), виписки з неї робить (Л. Укр., II, 1951, 39); У товстому цератяному зшитку розгорнуто останню сторінку (Ю. Янов., IV, 1959, 265); // Дуже наповнений, набитий чим-небудь. Угорці вишикувались у чергу, і Гриша відміряв кожному по півчерпака.. Серед інших в черзі стояв, відкотивши комір, літній мужчина в драповому пальті, з товстим портфелем під пахвою (Гончар, III, 1959, 270); Покінчивши з столом, Роберт перейшов до шафи, там лежали, акуратно покладені, товсті папки з різними справами (Хижняк, Тамара, 1959, 121).
Товсти́й журна́л — великий за обсягом періодичний літературно-художній або громадсько-політичний журнал.
◊ Товста́ кали́тка (кише́ня) у кого — про багату людину. В кого калитка товста, у того мова проста (Номис, 1864, № 12919).
2. Який має значний діаметр поперечного перерізу; великий в обхваті. Внизу над самим шосе зеленіють товсті столітні граби та буки (Н.-Лев., II, 1956, 415); Довелося будувати міст.. Матеріалом був корабельний ліс та бухти товстих морських канатів (Тулуб, В степу.., 1964, 252); Німці, шалено відстрілюючись, відступали за гранітні товсті колони (Гончар, III, 1959, 287); // Ситий, гладкий, з тілом, що має більшу, ніж звичайно, повноту (про людину) або вгодованість (про тварину). А Мар’яна Не до пана Виходила гуляти, Не до пана старого, Усатого, товстого… (Шевч., І, 1951, 155); Кумою Антон Петрович давно вже намітив товсту купчиху, що так любила чайку попити, добре поїсти, уволю поспати (Мирний, III, 1954, 191); Був на селі Квачан-собака, Кудлатий та товстий (Гл., Вибр., 1951, 68); Розходились по дворах куркульські корови, дебелі та товсті, вистрибувала молода кров у дурних телят (Ю. Янов., І, 1958, 54); // М’ясистий, жирний, округлий (про окремі частини тіла людини та тварини). Живіт товстий, та лоб пустий (Укр.. присл.., 1963, 112); Товсті губи Січкаря блищать, наче смальцем хтось їх помазав, тяжка голова соняшником нагинає плечі ближче до землі (Стельмах, II, 1962, 36); Обвітрене засмагле обличчя, товстий ніс і маленькі сірі пронизливі очі — ось такий був Яків Бородавка (Тулуб, Людолови, І, 1957, 431).
Товсте́ нами́сто, заст. — коралі з великими в поперечному перерізі намистинами. — Йди, дочко, та причепурись! — сказала мати, — надінь товсте намисто та квітки на голову (Н.-Лев., III, 1956, 14).
∆ Товста́ ки́шка, анат. — частина кишкового каналу людини й хребетних тварин, що починається безпосередньо за тонкою кишкою.
3. розм. Значний завширшки, широкий (звичайно про брови, вуса і т. ін.). На широкому жовтому лобі чорніли товсті чорні брови (Н.-Лев., III, 1956, 342); Каленик Романович, з чорною, дбайливо підстриженою бородою, з товстими, теж чорними, вусами, у новій костюмній парі, нагадував багатих синків з кінофільмів про старе життя (Сенч., Опов., 1959, 9).
4. розм. Низький, густий, басистий (про голос, звуки). — Чорта з два просватає! — гукнув тут, як із бочки, чийсь товстий голос.. — Уже кому що, а Череванівна моя буде (П. Куліш, Вибр., 1969, 176); — І якого тобі чорта треба? — гримнув під вікном просто Левантини сердитий товстий голос (Гр., II, 1963, 291); А змія підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та давай гукать товстим голосом: — Івасику-Телесику, приплинь, приплинь до бережка (Тич., І, 1957, 151).
◊ Товсти́й сон див. сон1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 166.