СЬО́МИЙ, а, е. Числівник порядковий, відповідний до кількісного числівника сім. Сонце злізло височенько, Уже час сьомий ранку був (Котл., І, 1952, 209); Мина літо, мина осінь, Мина сьомий місяць (Шевч., II, 1963, 102); Брянський стояв на спостережному пункті сьомої стрілецької роти і звідси керував огнем (Гончар, III, 1959, 52); // у знач. ім. сьо́ма, мої, ж. Година, яка наступає після шостої години. О сьомій рано я вже над Черемошем. Черемош сонний і тихий (Хотк., II, 1966, 384); На початку сьомої Ганна знову зібралася до Марка (Коз., Сальвія, 1959, 65).
Без сьо́мої кле́пки у ті́м’ї — дурнуватий, не сповна розуму. — Досить, що він став якийсь, мов без сьомої клепки у тім’ї, змарнів геть і згорбився гаком (Козл., Ю. Крук, 1957, 434); Відчува́ти (відчу́ти, почува́ти, почу́ти і т. ін.) себе́ на сьо́мому не́бі — бути дуже задоволеним, безмежно щасливим. Коли Маркевич заграв з скрипачем Стером концерт Ліпінського, Тарас відчув себе на сьомому небі (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 153); — Село! Я вибираю хату з димком, в якій немає ще жодного солдата, і, впавши на солому, почуваю себе на сьомому небі (Багмут, Записки.., 1961, 103); — Уявіть собі, мене несли, в повному розумінні цього слова несли, і я почував себе в ту хвилину на сьомому небі (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 36); До сьо́мих ві́ників пам’ята́ти (не забува́ти) — дуже довго пам’ятати, не забувати. — Сашко може мені відпустки не дати. — Який Сашко? — аж звився хлопець. — Сашко Глушак? От наб’ю я йому морду, щоб не ліз у чужі справи, так і ти, і він до сьомих віників не забудете (Собко, Срібний корабель, 1961, 217); До сьо́мого по́ту — до крайньої, надмірної втоми. Незважаючи на задуху, танцювала [молодь] до сьомого поту (Дмит., Наречена, 1959, 208); Кирило знав своє: до сьомого поту залізо кував і так ростив дітей (Стельмах, II, 1962, 362); На сьо́мому не́бі перебувати (бу́ти і т. ін.) див. не́бо; Обмива́тися (обми́тися) сьо́мим по́том див. обмива́тися; Працюва́ти до сьо́мого по́ту див. працюва́ти; Сьо́ма вода́ на киселі́ див. вода́; Сьо́мий піт зі́йде див. піт.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 915.