СУК, а́, ч.

1. Великий відросток, який відгалужується від стовбура дерева. З сука на сук стрибає, свище бурундук (Гонч., Вибр., 1959, 135); // Частина зрубаної, зломленої, всохлої і т. ін. гілки, що залишилася на дереві. То всохлий сук обріже [селянин] десь на дереві, То щепі дасть бросток новий [нову бростку] (Зеров, Вибр., 1966, 263); Здійняла [Мар’яна] з сука невеликий горщик і побігла до джерела (Стельмах, II, 1962, 224); // Відламок усохлої гілки. Пузанов упевнено проскакував поміж стовбурами,.. і жоден сук, жодна гілляка не хруснула під його чобітьми (Гончар, IV, 1960, 60).

◊ Гну́ти (зігну́ти і т. ін.) в сук — те саме, що Згина́ти в дугу>́ (див. згина́ти). Хто бреше, тому легше, а хто віри не йме, того в сук зогне (Номис, 1864, № 6978); Оп’ять [знову] війна і різанина, Оп’ять біда гне в сук Латина, Сердешний каявсь од душі, Що тестем не зробивсь Енею (Котл., І, 1952, 278).

2. Залишок від зрізаного бокового відростка в дошці, колоді. Гостра була сокира, та на сук наскочила (Укр.. присл.., 1963, 462); Батько помітив, що син усю свою злість виливає на круті суки. Він так розмахувався сокирою, що на нього страшно було глядіти, ніби весь світ хотів розбити (Томч., Жменяки, 1964, 147); * Образно. Бенедеві думки.. зупинялися на тім суці, з котрого вийшли, на старім і твердім суці суспільної нерівності між людьми (Фр., V, 1951, 302).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 830.