СТІ́ЛЬЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до стіле́ць 1. Гнат коло каганця лагодив шлеї, сидячи на триногому стільчику (Коцюб., І, 1955, 69); Дідусь.. сидить на маленькому стільчику перед низьким столиком (Багмут, Опов., 1959, 11); Посеред хати на довбаному стільчику сидить коло обтесаного для ступи пня батько і теслицею вибиває глибку (Стельмах, І, 1962, 135); Сидів на розкладному стільчику перед невисоким мольбертом дядя Костя (Коз., Сальвія, 1959, 197).

◊ Підставля́ти (підста́вити) сті́льчика кому — те саме, що Підставля́ти (підста́вити) стіле́ць (стільця́) (див. стіле́ць). — От тепереньки протопоп підставить мені стільчика! — говорив отець Харитін, бідкаючись (Н.-Лев., III, 1956, 192).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 715.