Про УКРЛІТ.ORG

сміятися

СМІЯ́ТИСЯ, смію́ся, сміє́шся, недок.

1. Видавати сміх від веселощів, радості, нервового збудження і т. ін. Чутно з покоїв, як там сміються, говорять, жартують голосно (Вовчок, І, 1955, 265); — Ха-ха! — сміявся Іван (Коцюб., II, 1955, 346); Жарти слідували один за одним, все смішніші та дотепніші, всі сміялися (Тют., Вир, 1964, 87); Хтось вкидає дотеп, всім стає весело, і бійці сміються довго, вволю (Гончар, III, 1959, 33); * Образно. За карії оченята, За чорнії брови Серце рвалося, сміялось, Виливало мову (Шевч., І, 1963, 48); Пливла у далеч біла павутина, І сміялось небо, як блакитний сад (Рильський, II, 1960, 83); // Уміти видавати сміх. Дитя вже сміється; // Веселитися, радіти, бути у веселому, радісному настрої. Росли у купочці, зросли; Сміятись, гратись перестали. Неначе й справді розійшлись!.. (Шевч., II, 1953, 343); // розм. Виражати веселий, радісний настрій і т. ін. (про очі, обличчя тощо). Її чорні коси були обвиті довкола голови, а чорні блискучі очі сміялися (Фр., І, 1955, 82); // Видавати, утворювати звуки, що нагадують сміх (про птахів, звірів). Вздовж греблі шуміли верби. Над ставом у кущах сміялися солов’ї (Головко, І, 1957, 69).

◊ Крізь сльо́зи смія́тися див. сльоза́; Смія́тися — аж за живі́т (животи́) бра́тися (взя́тися) див. живі́т; Смія́тися в кула́к див. кула́к; Смія́тися на ку́тні [зу́би] див. ку́тній; Смія́тися сльоза́ми — одночасно радіти й плакати. Вельможна громада Не втерпіла, ударила Старими ногами. А я дивлюсь, поглядаю, Сміюся сльозами (Шевч., І, 1963, 76).

2. з кого — чого, рідко над ким — чим, кому, чому і без додатка. Насміхатися, глузувати з кого-, чого-небудь, висміювати чиїсь дії, вчинки і т. ін. Чужому лихові не смійся (Укр.. присл.., 1963, 34); Денис часто сміявся з Романа, що він слухає матері, усе ходить до церкви (Н.-Лев., VI, 1966, 316); Багатого губатого Дівчина шанує; Надо мною, сиротою, Сміється, кепкує (Шевч., І, 1963, 12); Пішла [Марія] глухими вулицями низом поза левадами, щоб хоч люди не бачили та не сміялися: іде побита, некликана до чоловіка (Головко, II, 1957, 150).

◊ В о́чі (у ві́чі) смія́тися див. о́ко1; Ку́ри смію́ться — те саме, що Ку́рям на сміх (див. ку́ри). Корній іронічно посміхнувся й, силкуючись говорити басом, захрипів: — Не знаєте Платона? Він завжди вигадує таке, що часом кури сміються (Досв., Вибр., 1959, 255); Смія́тися в душі́ з кого — чого, рідше над ким — чим — глузувати, кепкувати з кого-, чого-небудь, не виявляючи цього зовні. Відчуває [Михайло] себе зовсім безпорадним у житейській суєті, просто хлопчиськом перед цим, видно бувалим парубком, і сам з себе сміється в душі (Збан., Сеспель, 1961, 164); — Певне, сміється в душі надо мною, що так безнастанно говорю! (Март., Тв., 1954, 267).

3. Говорити про що-небудь несерйозно, не зовсім розсудливо; ставитися до чогось легковажно. — Вони думають, що ти мати, — сміявся Тимко, а Орися ловила комах і напихала пташенятам в ненажерливі пельки (Тют., Вир, 1964, 519); — Цікаво, яке сьогодні зведення Інформбюро? .. А про нас передадуть? — У зведенні? Ти що — смієшся? Це… дрібний епізод (Гончар, III, 1959, 161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 413.

вгору