СЛИ́ЗНУТИ і СЛИ́ЗТИ, зну, знеш; мин. ч. слиз і сли́знув, ла, ло; док., розм. Те саме, що зсли́знути і зсли́зти. Глядь назад — понурі скали Всі від мене повтікали. Довгим рядом в степ біжать… Слизли — сліду їх не знать (Бор., Тв., 1957, 75); Слиз, наче крізь землю пішов (Сл. Гр.).

Щоб (бода́й) ти (він і т. ін.) слиз! — те саме, що Щоб (бода́й) ти (він і т. ін.) зслиз! (див. зслиза́ти). Проклята горілочка..! Щоб вона слизла з світу божого для людського щастя! (Кв.-Осн., VI, 1957, 678).

СЛИЗНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. Легко, швидко сковзнути по гладкій поверхні. — Дошки-сестрички, тісніше ляжте! Хай хвиля по вас слизне і в море полетить. Не пускайте води до нас! (Ю. Янов., II, 1958, 159).

2. Рухаючись повз кого-, що-небудь, майже торкнутися його. Голі по лікоть руки, вогкі, з запахом свіжого м’яса, слизнула повз мої щоки (Коцюб., II, 1955, 357).

3. перен. Пробігти не зупиняючись, не затримуючись довго на чому-небудь (про погляд, зір і т. ін.); // також чим. Швидко глянути. Сестра придивилась до неї пильніше, потім швидким поглядом слизнула по всій її постаті (Л. Укр., III, 1952, 746); // З’явитися на мить і зникнути (про усмішку, тривогу і т. ін.); промайнути. Іван помітив, як тривога слизнула по обличчі у неї, звела її брови (Коцюб., II, 1955, 347).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 352.