СКОРИ́НКА, и, ж. Зменш. до скори́на. Мар’я сиділа коло столу,.. нехотя жувала скоринку хліба (Мирний, III, 1954, 152); Татусь, цілуючи свою дитинку, Невільничого хліба дав скоринку… (Л. Укр., І, 1951, 31); Від втоми хитаючись, ледве повзе [хлопчисько] і хліба сухого скоринку гризе (Забіла, Малим.., 1958, 5); В долині зійшов місяць. На примерзлій скоринці снігу, як на воді, лягла його доріжка (Стельмах, II, 1962, 398).

◊ Й скори́нки нема́ — те саме, що Хлі́ба ні скори́ни (див. скори́на). Треба їхать орати у поле, А в дорогу й скоринки нема (Мас., Сорок.., 1957, 363); Ні скори́нки хлі́ба — те саме, що Хлі́ба ні скори́ни (див. скори́на). В хаті не було ні скоринки хліба, ні крупинки будь-чого їстівного (Бойч., Молодість, 1949, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 299.