РІ́ЧКА, и, ж. Те саме що ріка́. Улітку, саме серед дня, Пустуючи, дурне Ягня Само забилося до річки — Напитися водички (Гл., Вибр., 1951, 39); По цім боці Дунаю, де розкинулось місто Рені, над самою річкою сиділо двоє людей (Коцюб., І, 1955, 137); А життя йде, сміється, плаче, розливається тисячами річок (Еллан, II, 1958, 62); Твоєї гордої принади Не змалювати й не забуть, До тебе в лоно, Ленінграде, Річки історії течуть (Рильський, III, 1961, 225); [Річард:] Ні, мрія не завжди бавить. Часом то за мрію річки криваві люди проливають (Л. Укр., III, 1952, 93); Мало слів, а горя річка (Укр.. присл.., 1955, 33); Піт уже річками котився по червоних, міцних обличчях новаків (Гончар, III, 1959, 327); * У порівн. Старий пан сидів нерухомо, а сльози лилися з очей, мов дві річки (Фр., III, 1950, 293).

◊ Крапли́на в рі́чці див. крапли́на; Кра́пля в рі́чці див. кра́пля; Ли́тися рі́чкою (річка́ми) див. ли́тися; Поли́тися рі́чкою див. полива́тися.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 579.