РЕПЕТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. 1. Сильно кричати, видавати зойки від болю, переляку і т. ін. Пан не рухне, лежить, як галушка, а пані як почала репетувати, як почала… (Вовчок, VI, 1956, 333); Він брикав ногами й репетував на ввесь голос (Тулуб, Людолови, І, 1957, 106); Лишилися ми з мамою за селом удвох. Я в колисці репетую, а вона надо мною плаче (Збан., Єдина, 1959, 14); // Здіймати галас, шум, голосно вигукуючи щось. [Кирило:] Пріська репетує на увесь садок: діду! діду!.. Думає — я не чую… (Мирний, V, 1955, 131); — Ну, я прошу тебе, підійди. Не можу ж я репетувати з Отради на Лонжерон! Поговорити мені треба (Смолич, Світанок.., 1953, 17).

◊ На гвалт репетува́ти див. гвалт; Репетува́ти [як] на живі́т див. живі́т.

2. Дуже голосно говорити, розмовляти. — Ой боже мій! їй-богу, не перескочу! Ще впаду у воду, — репетувала Марія, підобравши обома руками спідницю (Н.-Лев., II, 1956, 139); [Бичок (до Мартина):] Та вгамуйся, не репетуй, ходім у господу, там і гроші дам (Кроп., І, 1958, 453); [Мирон:] І як невігласи не репетували, їх ніхто не підтримав. Народ любить і вимагає тільки досвідчених і розумних керівників (Корн., II, 1955, 29); // Говорити з ким-небудь підвищеним тоном, роздратовано; кричати, галасувати. — Одчини, бо вікна поб’ю! — репетував Кайдаш і лупив у двері ногою так, що поганенькі двері аж торохтіли (Н.-Лев., II, 1956, 270); З ранку до вечора чують сусіди — репетує мачуха, лає всіх — і дітей і навіть чоловіка (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 509.