РВА́ТИ, рву́, рве́ш і рідше ІРВА́ТИ, ірву́, ірве́ш, недок.
1. перех. Порушуючи цілісність чого-небудь, різким рухом розділяти його на частини. Оберталося [дитя] до стіни й, держачи ковбасу цупко в руках, рвало її зубами (Март., Тв., 1954, 314); Кілька разів посилали [до Василя] гінців із записками Оксена,.. щоб.. негайно повертався в село і роздував горно. Василь записки рвав (Тют., Вир, 1964, 134); Деякі коні полохалися води, комизились, рвали посторонки (Гончар, III, 1959, 82); * Образно. Над містом дим, колони хмар, їх рвуть вітри, мов клоччя вати (Сос., І, 1957, 419); За вікнами уже не в жарт бешкетує метелиця: безтямно виє, стелить замети, рве ніч (Логв., Літа.., 1960, 160); // Робити дірявим, драним. [Сестра Серахвима:] Ми за нею… аж земля гуде — біжимо, об сучки одежу рвемо та за нею поспішаємо (Мирний, V, 1955, 116); // Роздираючи на частини, умертвляти (про тварин). Собака собаки не рве (Номис, 1864, № 7954); Людей! Незлобних, праведних дітей Жрете, скажені!.. Мов шуліка Хватає в бур’яні курча, Клює і рве його (Шевч., II, 1963, 375); Ведмідь.. впіймав його зубами та давай смикать та рвати (Н.-Лев., III, 1956, 81); // Розчленяти, розділяти ціле. Інтервенти терзали і рвали на шматки територію республіки Рад (До 40-річчя Вел. Жовтн, соц. рев., 1957, 17).
◊ Рва́ти бо́ки (животи́) [сміючи́сь (від (зо, з) смі́ху (з поті́хи)] — те саме, що Кишки́ рва́ти (порва́ти і т. ін.) [зі (зо, від) смі́ху (від ре́готу)] (див. ки́шка). Як скаже, як втне [Дунай] — боки рвеш, сміючись… (Мур., Жила.. вдова, 1960, 39); Люди рвали животи з потіхи, насідали з усіх боків, щоб подивитись на Петра (Хор., Місто.., 1962, 87); Рва́ти го́рло — те саме, що Де́рти (дра́ти) го́рло (див. де́рти). Справник з фаетона захрипів.. до громади зірваним голосом: видко, тепер, кожного дня доводиться рвати горло (Стельмах, І, 1962, 633); Рва́ти ду́шу (се́рце) — завдавати мук, страждань; мучити. Спомини минулого коротенького щастя рвали душу (Хотк., II, 1966, 94); [Анна:] Так чого ж плачеш? Чого рвеш моє серце? (Фр., IX, 1952, 131); Рва́ти й мета́ти — перебувати в стані великого роздратування. Армія окупантів не виконувала наказу свого командування.. Генерал д’Ансельм — командуючий окупаційною армією — мав підстави рвати й метати, мав причини вергати громи (Смолич, V, 1959, 617); Рва́ти кайда́ни (ланцюги́, пу́та) — визволятися з неволі, здобувати волю. Рве Африка одвічнії кайдани (Сос., Щастя.., 1962, 29); Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, Сини Коперника, заковані сини! Рвіть ланцюги тяжкі! (Рильський, II, 1960, 181); Рва́ти пові́тря (ти́шу) — гучно лунати (про звуки). Крики рвали повітря, люди підстрибували, махали руками (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 442); Рва́ти слова́ — говорити уривчасто. — Чого ж ти стоїш, Хведоре? — спитала Пріська. — Сідай! Що скажеш доброго? — Та я се до вас… — рвучи слова, несміла почав він (Мирний, III, 1954, 53); Рва́ти слух (ву́ха) — роздратовувати (про неприємні звуки). Вереск і гармидер, п’яні співи.. рвали слух (Фр., VII, 1951, 306); Плач і стогін рвали вуха (Панч, Гомон. Україна, 1954, 366).
2. перед. З силою, різкими рухами смикати, тягнути. Отець Миколай.., не стукаючись, рве на себе двері в світлицю (Стельмах, І, 1962, 409); // Тріпати, шарпати що-небудь. Вітер віти рве вербові (Рильський, III, 1961, 312); — Люди! — закричав Оксен.. Вітер рвав його чуб, оголюючи залисини (Тют., Вир, 1964, 330); // З силою, рвучко висмикувати, витягати; виривати. Рве [вода] каміння з-під ніг, котить кам’яні брили з гори і дуже легко може перевернути віз (Фр., III, 1950, 7); Вона міцно стискала ручку зонтика, бо вітер надимав його і рвав з рук (Трубл., Шхуна.., 1940, 4); // Ривками, різкими рухами стягувати, скидати, знімати що-небудь. Її кидають на ослін, рвуть з неї пальто, жакет, вона лишається в платті (Хижняк, Тамара, 1959, 148); * Образно. Хуга вила І рвала стріхи з бідних хат (Черн., Поезії, 1959, 93).
Рва́ти зуб (зу́би) — видаляти зуб (зуби) хірургічним способом. Один зуб навіть випав у мене. Але я задоволений, бо однаково довелось би рвати (Коцюб., III, 1956, 445).
◊ На ходу́ (на бігу́) підме́тки рва́ти див. підме́тка; Рва́ти воло́сся (ко́си, па́тли, чуб) [на голові́ (на собі́)] — бути в розпачі, впадати у відчай. Дидона гірко заридала, І з серця аж волосся рвала (Котл., І, 1952, 83); — Чіпко! — гукнув Лушня. — Чи ти, бува, не збожеволів? Якого ти бісового батька качаєшся та рвеш на голові волосся? (Мирний, І, 1949, 284); Вона рве на собі коси і стогне, присягаючись, що ні в чому не винна (Тют., Вир, 1964, 122); Він рвав на голові чуб, що спекулянти так нагло, мов з душі, вирвали худобину (Чорн., Визвол. земля, 1959, 35).
3. перех. Відокремлювати, відділяючи від стебла, кореня; обламувати, ламати стебла; зривати. — Піду я, мати, зіллячко рвати (Рудан., Вибр., 1949, 40); Одарочка, не знаходячи Івася, почала рвати квіточки (Мирний, І, 1954, 252); Рвала собі [Ярина] горіхи мовчки (Л. Укр., III, 1952, 737); — Хто такий? Чого тут лазиш? — Ожину рву, — промимрив Йонька (Тют., Вир, 1964, 438).
4. перех. Підривати, висаджувати в повітря. Здалеку було чути грімкі вибухи: то на Дніпрі рвали кригу (Дмит., Розлука, 1957, 251); Там рвали скелі: розчищали гирло Дніпра (Баш, Вибр., 1948, 64); Ти ішов тоді до бою, Ще й на Пруті рвать мости (Павл., Бистрина, 1959, 185).
5. перех., перен. Припиняти, розривати (стосунки, зв’язки і т. ін.). Княгиня Ольга встала з крісла.. Та хіба ж можна рвати ряд з хозарами, укладений ще Ігорем? (Скл., Святослав, 1959, 40); Семен Яремченко народився в Григорівці і з цим селом ніколи не рвав своїх зв’язків (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 5).
6. перех. і без додатка, перен., фам. Брати, одержувати, захоплювати, перев. нечесно, незаконно, але з вигодою для себе. — У мене таке правило — рви для себе, скільки можеш, і іншим не давай. Василь слухав це базікання, і його аж острах брав (Хижняк, Невгамовна, 1961, 90).
7. неперех., безос., розм. Завдавати гострого болю, сіпати (при нагниванні). Христі трохи полегшало: рве, сіпа, горить, та хоч не так болить несамовито (Мирний, III, 1954, 77); Очерет ріже ноги, п’яту ось пробив [Гнат], бруду набилося, горить, рве, п’ята розбухла, на землю ступить ніяк (Горд., II, 1959, 205).
8. перех., перен. Спонукати до чого-небудь. Вічний революцьонер Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю (Фр., X, 1954, 7).
9. неперех. Поривчасто віяти (про вітер), нестримно котитися (про хвилі). Вночі, як верталась [дівчина] від Бондаренків додому, насилу на ганочок вибралась, так рвав вітер (Головко, II, 1957, 595); Місце глибоке, хвилі рвуть (Хотк., II, 1966, 382); Буря рвала, кружляла, свистіла і швидко замітала стежку (Баш, Вибр., 1948, 182).
10. неперех., перен., розм. Працювати на повну силу, потужність. Мотори [літака] рвуть на повному газу. Бляшанки, паки, ящики.. переповзають з боку в інший бік (Бажан, Політ.., 1964, 11); Федот сидів у холодку, знявши сорочку, просихав тілом на легенькому вітерці.. — Що? Втомився? — співчутливо глянув на нього Йонька. — А ти дуже не рви, бо тоді й руками не рушиш (Тют., Вир, 1964, 232).
◊ Рва́ти жи́ли (ру́ки, си́лу) [на робо́ті (на пра́ці)] — працювати важко, багато, з усіх сил, з надмірним напруженням. Поважає вона Пахома Хрисантовича, як небагато кого. З тих він, що жили рвуть на роботі (Гончар, Тронка, 1963, 84); Блукати по наймах — це.. гірко! Рвати руки на чужій праці, ламати спину, губити здоров’я… (Головко, І, 1957, 223); Рве [хлопець] силу, аби догодить господареві (Горд., II, 1959, 194).
11. неперех., розм., рідко. Те саме, що рва́тися 6. * Образно. Вона [доля] тривожна і огниста, Своїми помислами чиста, Клекоче, рве до верховин (Мал., Серце.., 1959, 13).
◊ [Аж] рва́ти [нога́ми (копи́тами)] зе́млю — дуже швидко йти, бігти. Антін не йде, а рве ногами землю (Чорн., Визвол. земля, 1950, 151); — Ждіть з перемогою! — крикнув він і оперіщив жеребця нагаєм. Той виніс його на шлях і полетів, рвучи копитами землю (Тют., Вир, 1964, 330).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 460.