ПІДТИ́КАТИ див. підтика́ти.

ПІДТИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДТИ́КАТИ, підти́чу, підти́чеш і підти́каю, підти́каєш і ПІДІТКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., розм.

1. Підбирати, підгортати під що-небудь поли, нижні краї одягу. Бредуть бійці по коліна в болоті, підтикавши свої шинелі (Гончар, III, 1959, 158); Катерина підіткнула фартух, а до листівки не торкнулась (Чорн., Визволення, 1949, 121); // Підсовувати, затикати щось під що-небудь. — Я зажмурюся і впізнаю материн сніп, бо вона під перевесло підтикає кінець скрутки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 68).

2. кого. Допомагати комусь підбирати, підсувати під щось нижні краї, поли його одягу. Паничу, я вас підтичу (Номис, 1864, № 1161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 513.