ПУТТЯ́, я́, с.
1. розм. Добрі наслідки чого-небудь; щасливі, сприятливі обставини для кого-, чого-небудь; користь від когось, чогось. Та й сину мій, одинчику, Та гарне твоє життя! Та не слухав отця, неньки, Та таке в тобі пуття (Чуб., V, 1874, 1032); [Роман:] Ви, пане писарю, згорда дивитеся на мужика..; а коли б ви балакали з ним, як з рівнею, було б пуття (Кроп., ІІ, 1958, 16); Боюсь людей, що проживуть як гості все життя.. Живе метелик теж, однак яке у тім пуття, Яка любов-краса, коли веселими руками Не твориш світу доброго навкруг (Стельмах, V, 1963, 209).
Без пуття́, у знач. присл. — даремно, марно; не так, як слід. [Гнат:] Пропав зрадник! Так пропаде і Сава без пуття, без слави, так пропадуть всі зрадники свого народу!.. (К.-Карий, II, 1960, 289); Навіщо мучусь я і скнію без пуття? (Рильський, Поеми, 1957, 28); Під кашкетом сторч, скуйовджено і без пуття вихрилося препаскудне руде волосся (Смолич, II, 1958, 70); До пуття́ (пуття́м), у знач. присл. — як слід; розумно, доречно. А я вам дам порадоньку — Як жити до пуття: Кохайте щиро правдоньку — І дасть вам бог одрадоньку Щасливого життя (Гл., Вибр., 1951, 71); — Убогість вас, Мелашко, засліпила. Ви вік прожили у своїй злидоті, — шматка хліба до пуття не з’їли (Кос., Новели, 1962, 149); Ні про що він путтям думати вже не міг (Крим., А. Лаговський, І, II, 1905, 209); [Хламушка:] Та що таке, — кажіть путтям (Коч., II, 1956, 57).
◊ Дово́дити (довести́) до пуття́ див. дово́дити; Дохо́дити (іти́, дійти́) до пуття́ — відбуватися, розвиватися так, як слід, як треба; бути доречним у даних обставинах. Подружжя здружилось. Добре жилось йому, добре любилось, Все, що не зроблять, — ішло до пуття, Значить, правдиво звело їх життя (Шер., Дорога.., 1957, 104); З надходженням холодів мало не цілком припинилися й.. геолого-свердлильні роботи.. Це давало привід місцевим людям робити свої висновки, натяки, застереження. — ..Чи воно ж і до пуття коли дійде, чи так, пововтузились на воді, наробили скрізь у скелях дір — та на тому й кінець? (Коцюба, Нові береги, 1959, 11); Збива́ти (зби́ти) з пуття́ див. збива́ти; Зби́тися з пуття́ див. збива́тися; Зво́дити (звести́) з пуття́ див. зво́дити; Наво́дити (навести́) на [до́бре] пуття́ — те саме, що Наставля́ти (наста́вити) на пуття́ (див. наставля́ти2). Усім він давав тоді пораду, і бідним, і удовам, і сиротам, навчав на добро, наводив на добре пуття (Н.-Лев., IV, 1956, 168); Наставля́ти (наста́вити) на пуття́ див. наставля́ти2; Щоб тобі́ пуття́ не було́! — уживається як лайка.
2. заст. Путь, путі. Пливуть [троянці] — аж вітри забурчали І закрутили не шутя, Завили різно, засвистали, Нема Енеєві пуття! (Котл., І, 1952, 158); В утомі з довгого пуття.. Сюди, вандрівче, ти пристань! (Фр., X, 1954, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 404.