ПРОСИ́ТИ, про́шу́, про́сиш, недок.
1. перех. і неперех., кого, у кого що, про що, з інфін., із спол. щоб, заст. о чім, об чім, діал. о що. 1. Звертатися з проханням до кого-небудь, домагатися чогось; спонукати кого-небудь зробити, виконати щось. Губернатор.. став її випитувати, об якій нужді вона його просить (Кв.-Осн., II, 1956, 286); Як той явор [явір] над водою, Степан похилився.. А Ярина То клене, то просить, То замовкне, подивиться, І знов заголосить (Шевч., II, 1963, 334); Рішили зараз же послать Найбільших десять Жаб на другий бік болота Просить у Долі короля (Гл., Вибр., 1951, 122); Ослабла [Маруся] й хиталася на коні. Але о спочинок також не просила (Хотк., II, 1966, 238); Проси в мене все, що захочеш, Все тобі дам я (Зеров, Вибр., 1966, 313); — Я вас, товаришу командир, хочу про одне діло просити… (Гончар, III, 1959, 38); Начальник санслужби флоту повернув Заброді обидва рапорти, в яких Павло просив послати його на фронт (Кучер, Голод, 1961, 430); — Козаки просять, батьку, щоб ти глянув на них перед смертним часом, — сказав, підлетівши, охриплим голосом Писаренко (Довж., І, 1958, 264); Вечорами літні статечні солдати тепер часто просили Шевченка: — Заспівай, братику. Дуже гарні твої пісні (Тулуб, В степу.., 1964, 237); // з інфін. Пропонувати кому-небудь робити щось. Усі вже знали, що Семен просить Мотрю сидіти на віру (Коцюб., І, 1955, 44); — Прошу прийняти конкретне рішення по моїй пропозиції (Тют., Вир, 1964, 121); // у формі 1 ос. одн., з наказ, сп. іншого дієслова. Виражає ввічливе, але настійне прохання до кого-небудь зробити щось або не робити чогось. — Розходьтесь, панове козаченьки, прошу я вас просьбою, не засмутіть гірше мене, молодої! (Вовчок, І, 1955, 25); — Я знаю, що буде, — казав я, — збудеться мрія. Мачти засвистять, і гойднуться реї. Тільки прошу тебе — не забудь мене (Ю. Янов., II, 1958, 160); // перен., чого. Потребувати чого-небудь, відчувати необхідність у чомусь. [Василь:] Життя тихе та щасне, розпорядки громадські вільні,.. — он чого тепер життя просе [просить], он куди тепер воно гне-верне… (Мирний, V, 1955, 113); Що се осінь, що се Рано так прийшла, Коли серце просе [просить] Світу та тепла? (Граб., І, 1959, 320); Робочих просять рук зелений простір степу, розмай травневих лук (Гонч., Вибр., 1959, 337).
Пора́ди проси́ти див. пора́да; Проси́ти проба́чення (проба́чити, ви́бачення, ви́бачити) — пробачатися перед ким-небудь, перепрошувати когось. Нетерпляче здіймав [Богдан] голос і зараз же збентежено усміхався, немов просив пробачення за свою нетерпеливість (Л. Укр., III, 1952, 585); — Прошу пробачити, пане генерале.. Але, якщо дозволено буде мені… Насамперед, відносно міністрів (Головко, II, 1957, 482); Прошу вибачити, що пишу коротко, бо щось нездужається (Коцюб., III, 1956, 451); Проси́ти сло́ва — зголошуватися на публічний виступ. «Прошу слова!» Дає Кристальова слово дівчині. Встала вона. Й полилася потоками мова, революції мова ясна (Сос., І, 1957, 488); Проси́ти сльоза́ми (слі́зно) — благати кого-небудь про що-небудь, плачучи; Проси́ти та перепро́шувати див. перепро́шувати1; Проси́ти [у бо́га] сме́рті див. смерть.
◊ Ї́сти не про́сить що — не потребує уваги, турбот, нікому не заважає що-небудь. Нехай лежить: воно їсти не просить (Номис, 1864, № 9930); Ї́сти про́сить див. ї́сти; Ка́ші про́сить див. ка́ша; Проси́ти руки́ кого, чиєї — звертатися до дівчини або до її батьків з проханням дати згоду на шлюб. — Саню, моя дитино!, Віктор Титович просить твоєї руки. Я кращого зятя для себе не бажаю (Н.-Лев., V, 1966, 252); Нахабний парвеню насмілився просити руки його, губернаторової, дочки! (Смолич, II, 1958, 116).
2. перех. і без додатка, також з інфін. Запрошувати, кликати куди-небудь. Не ходи, куди не просили; не бери, чого не положив (Номис, 1864, № 9674); — Просимо ж до нас на вечерю. Не погордуй уступити до нашої простацької господи (П. Куліш, Вибр., 1969, 128); З’являється майор Яцуба і.. гукає до Мамайчука: — Тебе просять! — Бач, мене просять, — враз осміхається Гриня до пастви. — Раніше викликали, вимагали з’явитись, а тепер просять (Гончар, Тронка, 1963, 174); Зайшла покоївка. — Пані вже в їдальні. Просять пожалувати до столу (Головко, II, 1957, 483); // у сполуч. із сл. староста, боярин, сват, кум і т. ін. Запрошувати взяти участь у якомусь обряді, святі (перев. весіллі). — Хочу оженитись, прошу вас за старосту, коли ваша ласка (Вовчок, І, 1955, 167); — Я тебе до себе в куми прошу… (Мирний, IV, 1955, 225); — Прийдеш на весілля? Боярином прошу (Стельмах, II, 1962, 263); // у формі 1 ос., також у сполуч. із сл. ласкаво, уклінно, милості, покірно. Уживається як ввічлива форма запрошення або дозволу зробити що-небудь. — Прошу, частуйтесь! Сестро, кумо! Семене, Гнате! Сідайте, прошу вас, та пожийте, — припрошувала Мотря (Коцюб., І, 1955, 44); [Хотина:] Милості просимо у господу! (Кроп., II, 1958, 56); Щорс спокійно розірвав конверт [з наказом].. — Дозвольте оголосити. — Прошу (Довж., І, 1958, 143); — Здорова була, Варвара Степанівно! Здрастуй, Олю! Пускайте переночувати. — Милості просимо,-і сказала Безугла. — Не які горниці, ну, а місце знайдемо (Головко, II, 1957, 597); — То чого ж ви тілько дивитесь, а не накладаєте. Прошу покірно! — повернувся я до його (Мирний, IV, 1955, 363).
3. неперех., розм. Призначати ціну за що-небудь. — Він просить по тридцять карбованців за шкурку. Чи не взяти нам пару? (Тулуб, В степу.., 1964, 459); — Завжди на ярмарку знайдеш двох дурнів: один дорого просить, другий дешево дає (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 81).
4. неперех., розм. Збирати милостиню; жебракувати. — То десь бог покарав мене: нащо було обдурювати всіх, просячи для слабої неньки? (Коцюб., І, 1955, 136); Се не жебрак. От він, як бачив, не просить ні у кого (Хотк., II, 1966, 358).
◊ Проси́ти Христа́ ра́ди; Проси́ти ми́лостині (ми́лостиню) — жебракувати, старцювати. Старці, по десять раз кланяючись прохожим, протягали руку, просили Христа ради (Мирний, IV, 1955, 142); На тім мості стоїть дід старий та сивий та просить милостині (Фр., XIII, 1954, 427); — Чого він тремтить і чого він хоче? — Він жебрак, — каже мама, — він просить милостиню (Смолич, II, 1958, 12).
5. перех., за кого — що. Клопотатися про кого-, що-небудь, заступатися за когось. Я просив його за твого Каленика, і він мені сказав от що: щоб ти йому не ба-рившися написав, котрий Каленикові год? (Шевч., VI, 1957, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 283.