ПРОВИ́НА, и, ж. Те саме, що вина́ 1. Мені було дуже ніяково. Я почував, що вчинив якусь провину, наробив клопоту мамі й татові (Н.-Лев., VI, 1966, 100); Колись за невласні провини Цурались мене і кляли (Фр., XIII, 1954, 245); Арапников упіймався на фальсифікації цифр спостережень. Це була серйозна провина (Трубл., І, 1955, 89); Гризе його думка, тривога, що, можливо, є частка і його провини в тому, що сталось (Гончар, Тронка, 1963, 308); Великою мірою провина за прорив у цій [дитячої літератури] галузі падає не тільки на письменників (Донч., VI, 1957, 598); // Помилка, прорахунок у чому-небудь. — Шкода, що раніше не поставили твій звіт. Наша провина! (Донч., V, 1957, 497); // Негативна риса, недолік, вада; порок. Коли єство моє ліпив творець із глини, Зарані відав він про всі мої провини (Мисик, Біля криниці, 1967, 312); Добре серце не провина, А скоріше навпаки (Воскр., Подивись.., 1962, 9).

◊ Загла́джувати (загла́дити) прови́ну див. загла́джувати; Зва́лювати (вали́ти, звали́ти, зверта́ти, зверну́ти, поклада́ти, покла́сти і т. ін.) прови́ну на кого — те саме, що Склада́ти (скла́сти, зва́лювати, звали́ти і т. ін.) вину́ (див. вина́). Кукулик не мав звички.. звалювати провину на першого свого помічника (Загреб., День.., 1964, 198); — Вали, парубче, на мене всю провину. Немало ж у селі всякої всячини говорять про Окунівну (Стельмах, І, 1962, 535); Ідеологи монополістичної буржуазії намагаються звалити провину за інфляційне зростання цін і дорожнечу на трудящих, які ведуть страйкову боротьбу (Ком. Укр., 6, 1970, 74); Онися побачила, що наробила шкоди, та швиденько й подибала з пекарні, щоб.. потім звернути провину на наймичок (Н.-Лев., III, 1956, 208); Дочитавши листа, Олександр [імператор].. зітхнув. «Якщо війну ми програємо, провину можна буде покласти на Кутузова, бо він діяв без мого дозволу і наказів..» (Кочура, Зол. грамота, 1960, 333); Споку́тувати (споку́тати) [свою́] прови́ну див. споку́тувати; Чу́ти (відчува́ти, відчу́ти) [за собо́ю] прови́ну — усвідомлювати свої помилки, негідність свого вчинку і т. ін. Потурайчин жартував і буцім сміявся з цієї справи, бо не чув за собою ніякої провини: все зробив, чого закон вимагає (Март., Тв., 1954, 309); Марина не пручалася, наче відчувала перед Андрієм провину, визначену неписаними законами людських взаємин (Дмит., Наречена, 1959, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 131.