ПРИЛА́ЗИТИ, а́жу, а́зиш і ПРИЛІЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИЛІ́ЗТИ, зу, зеш, док.

1. Наближатися до кого-, чого-небудь, плазуючи (про плазунів). Карпо почав розказувати, як ящірки гублять хвости і як потім прилазять за ними (Мирний, І, 1954, 256); // Наближатися до кого-небудь, повзучи або рачки (про людину). — Іди сюди. Сестра прилізла до брата (Мирний, І, 1954, 206).

2. розм. Приходити куди-небудь, до когось (несхвально). — Ну, чого цей приліз? — скривився Джіафер, видимо, нерадий (Коцюб., II, 1955, 136); Пригладив я чуба; всовуюсь до паламарки. А дід і не дивиться. Тільки бубонить: — Ич… прилізла… куряча голова… (Мик., Повісті.., 1956, 52).

◊ Прилі́зти в го́лову (на па́м’ять) — те саме, що Забрести́ в го́лову (див. забріда́ти). В голову, дивись, то те, то друге й прилізе (Мирний, III, 1954, 184); Сперечаємося, пригадуємо, що де вичитали, часом давно забуте звідкись прилізе на пам’ять (Коцюб., І, 1955, 466).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 655.