ПОСАДОВИ́ТИ, довлю́, до́виш; мн. посадо́влять; док., перех.
1. Допомогти кому-небудь або примусити чи запросити когось сісти. — Але ж вона мужичка! Як я її посадовлю отут в кріслі між нашими гістьми (Н.-Лев., IV, 1956, 43); Знесиленого старшину товариші посадовили на землю, швидко почали роздягати (Гончар, Новели, 1954, 22); Ласточкін зняв руки Котовського з пліч, посадовив його в крісло і сів сам навпроти (Смолич, Світанок.., 1953, 193); // Піднявши, допомогти кому-небудь сісти на щось високе. Посадовили [опришки Марусю] на коня, поїхали. Потім ізсадили в лісі.., найсуворіше наказали сидіти тихо (Хотк., II, 1966, 217); // Допомогти зайняти місце, влаштуватися де-небудь для поїздки. Тоді один доброзичливий дядько підхопив його одного разу, самотнього, посадовив на воза й довіз аж до міста (Мик., II, 1957, 174); — Коли ми приїдемо додому, — казав я, — я вас посадовлю на найкращого візника, і ми поїдемо до найкращого ресторану (Ю. Янов., II, 1958, 70).
◊ На кіл посадови́ти кого, заст. — те саме, що На па́лю посадови́ти кого (див. па́ля); На па́лю посадови́ти див. па́ля; На поса́д посадови́ти див. поса́д2; Не зна́ти, де посадови́ти кого — те саме, що Не зна́ти, де посади́ти кого (див. посади́ти). От скінчилась війна. Полки вернулись на місця, а бійців відпустили додому. Вернулась і Маруся. Батько й мати такі раді — не знають уже, де її посадовити (Укр.. казки, 1951, 156); Пакришень не знав, де посадовити гостя, які знайти для нього найласкавіші слова, чим частувати (Збан., Сеспель, 1961, 314).
2. за що або з інфін., розм. Примусити кого-небудь або загадати комусь щось робити (перев. сидячи). Нас, дівчат, усіх гаптувати посадовила [панночка] (Вовчок, І, 1955, 108).
◊ Посадови́ти на престо́л див. престо́л; Посадови́ти на стіл див. стіл2.
3. у сполуч. з ім., що означають продукти харчування, на що, розм. Обмежити чимсь у харчуванні; годувати чим-небудь одним, не даючи їсти нічого іншого.
◊ Посадови́ти на хліб та на во́ду кого — те саме, що Посади́ти на хліб та на во́ду (див. посади́ти).
4. перев. у сполуч. із сл. у тюрму, під арешт, за грати і т. ін., розм. Ув’язнити, позбавити волі; засадити (у 2 знач.). — Нічим ваші захисники вам не допоможуть, — вів далі Зуб, хитро поглядаючи на Басову, — судити вас будемо і на кілька років у тюрму посадовимо, щоб десятому заказала, як техніку безпеки порушувати (Собко, Справа.., 1959, 110); — Коли Мокрина Терентіївна з’явиться до табору визволяти свого Петра Гриценка, — посадовлять і її, почнуть допитувати про нас… (Ю. Янов., І, 1954, 190); — Скільки днів минуло, як мене сюди посадовили, а й досі ніхто не приходив… (Кучер, Чорноморці, 1956, 550).
5. розм. Помістити або поселити кого-небудь десь, кудись. [Гільзе (до Гільзихи, дедалі все більше не тямлячись):] Тут мене мій творець небесний посадовив (Л. Укр., IV, 1954, 259); // Помістити де-небудь, усередину чогось упійману тварину, пташку і т. ін. [Зінька:] Посадови курча в тісну клітку, воно зросте і або загине, або ж розлама клітку!.. (Кроп., II, 1958, 37); Він узяв мішок і посадовив туди свого улюбленця [гусака] (Донч., VI, 1957, 81); — Я її [чайку] лікуватиму. — Молодець, — кладе мені на голову велику руку дід. — Посадови її на горище і лікуй (Збан., Мор. чайка, 1959, 29).
6. Помістити в гарячу піч для випікання, обпалювання тощо. Хліб уже мати посадовила в піч (Мушк., Чорний хліб, 1960, 102).
7. ав. Скерувавши до землі, примусити опуститися, сісти на землю (літак або який-небудь інший літальний апарат). Немає на Поділлі такого села, де Василь не посадовив би свого літака (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 66).
8. розм., рідко. Надіти, насадити на щось.
9. розм., рідко. Те саме, що посади́ти 1. Посадовила я тополю в день народження Кобзаря, саме на століття (Ю. Янов., І, 1954, 13); — Нам треба що? Посадовив навесні, а влітку споживай: картопля, ріпа чи буряк (Довж., І, 1958, 460).
Посадови́ти сад (парк і т. ін.) — те саме, що Посади́ти сад (парк і т. ін.) (див. посади́ти). Іноді в газеті, а іноді хтось із приятелів у листі напише: — А в нас парк посадовили (Вишня, І, 1956, 396).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 308.