ПОРА́ДИТИ, джу, диш, док.
1. перех. і неперех., кому, рідше кого і без додатка. Навчити, підказати, як треба діяти, що робити в яких-небудь обставинах, до кого звернутися і т. ін.; дати пораду, допомогти радою. Порадь, мати, що діяти́ Ой чи жити, чи вмирати? Порадь, моя мати! (Рудан., Тв., 1959, 128); Я.. нічого порадити тобі не могла, бо я не вмію радити, а тільки розуміти і співчувати (Л. Укр., V, 1956, 345); Сусіди порадили Чайчисі піти у волость: мають же чимсь запомогти стару людину (Стельмах, І, 1962, 211); — Поможи, порадь мене, як побороти страждання? (Довж., І, 1958, 350); — Я вам.. можу й адвоката порадити. — О, будь ласка. Я вам дуже вдячна (Дор., Не повтори.., 1968, 86); // тільки кого. Наставити на добрий розум. — Хто ж і порадить сироту, — одказують старі козачки, — як не ми? (Вовчок, І, 1955, 25); [Диякон:] Ось тут прийшли до тебе вбогі духом, благаючи рятунку і поради. Хто порятує їх? Хто їх порадить? (Л. Укр., II, 1951, 493); // чому, на що, проти чого і без додатка. Знайти вихід із скрутного становища; зарадити. Крутиться Лисичка, заскакує відси й відти довкола горнятка, — нічого не порадить (Фр., IV, 1950, 57); З моєю ногою можна б жити в згоді, хоч зовсім бути такою, як у людей, вона не може,.. бо все-таки в ній кості вже не так стоять, як треба, і сьому порадити не можна (Л. Укр., V, 1956, 138); // Надати якусь допомогу. Про гроші не турбуйтеся, якось ми порадили б в разі потреби (Коцюб., III, 1956, 399).
Пора́дити собі́ (рідше себе́) — те саме, що Знайти́ [собі́] ра́ду (див. знахо́дити). Не бачила [Ганна], яким способом могла порадити собі, але вірила, що ще може все на добре повернутися (Гр., II, 1963, 110); Вона привикла дома, що її батько про все старався, усім завідував, у найскрутнішій справі вмів собі порадити (Март., Тв., 1954, 355); — Ти вже сама себе порадиш (Барв., Опов.., 1902, 100).
2. неперех., рідко. Обміркувати, вирішити щось спільно з ким-небудь; порадитися. На селі Зобралася [зібралася] громада радить, Кого голить у москалі, Порадили громадою (Шевч., II, 1963, 272).
3. перех. і без додатка, розм., рідко. Підтримати порадою, втішити кого-небудь. — Чому ти, Чіпко, не одружишся? — Хіба воно краще? — Авжеж, краще. Жінка привітає, порадить, розважить… (Мирний, І, 1949, 326); Батько посміхається, сиві вуса гладить: Добрим словом випало діточок порадить (Мур., Трибуна, 1950, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 245.