ПО́ПРИЩЕ, а, с.
1. книжн., рідко. Сфера, галузь людської діяльності; нива, поле. Доведемо, що на поприщі мирної праці ми зуміємо виявляти ще більші чудеса героїзму і перемоги, ніж на поприщі війни проти експлуататорів! (Ленін, 40, 1974, 120); Свою перевагу над капіталізмом могутня соціалістична співдружність демонструє передусім на господарському поприщі (Ком. Укр., 12, 1963, 7); На поприщі науки.
2. Давня міра довжини; гони (див. го́ни2 1). — Дідусю! А до Володимира ще далеко? — І далеко, і недалеко, — тягне дідусь, і в його очах спалахують лукаві іскринки. — Поприщ буде двадцять і п’ять (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 134); Вздовж ріки Хебар Самуїл пройшов майже до самого Одрина, потім спинився за два поприща від города (Загреб., Диво, 1968, 269).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 231.