ПА́ТЛИ, ів, мн., розм.

1. Довгі, густі, скуйовджені пасма людського волосся; кудли. Валя надів білу сорочку, полатані штани, розчесав свої русі патли (Вас., II, 1959, 185); Денисенко розреготався, трясучи всіма своїми патлами (Стельмах, II, 1962, 308).

◊ За па́тли тяга́ти (цу́пити і т. ін.) кого; Па́тли обірва́ти (обску́бти і т. ін.) кому — бити кого-небудь, смикаючи за волосся. — Он на тому місці ми з Лукеркою за патли одна одну цупили. Ну й дурні. Я б їй зараз усе пробачила (Тют., Вир, 1964, 520); [Горпина:] Якби моя Оленка так верховодила у хаті, то я б їй патли обскубла (Н.-Лев., II, 1956, 478); Па́тли [на] собі́ рва́ти — те саме, що Воло́сся рва́ти (де́рти) [на голові́, на собі́] див. воло́сся. Писар перш слухав з холодної, як добрі люди гуляли на весіллі, та аж патли собі рвав, що не йому досталась козир-дівка (Кв.-Осн., II, 1956, 305).

2. Довга, густа, кудлата шерсть тварини. Укачавшись, увалявшись, устає [ведмідь], струшує патли (Вовчок, І, 1955, 383).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 94.