О́РАНКА, и, ж.

1. Дія за знач. ора́ти. Спільна вигода присилувала їх [Карпа і Лавріна] помагати один одному в оранці і в сівбі,.. і в возовиці (Н.-Лев., II, 1956, 366); Після жнив Іванові возовиця; далі оранка на озимину (Мирний, І, 1949, 209); — Що це ви, Карпе Івановичу, глибину оранки міряєте? (Собко, Нам спокій.., 1959, 30); // Пора, період, коли орють землю. [Передерій:] У хазяйстві це [лучка] важне діло: чи конячку держати, чи корівчину.., а чи в оранку й волам підкинути, то от сінце й є! (Мирний, V, 1955, 124); — Якась розумна голова додумалась тепер, саме перед оранкою, наділяти [землею] (Стельмах, І, 1962, 388).

О́ранка на зяб див. зяб.

2. рідко. Те саме, що рілля́. Я б з тебе брати багато не стала: Дай мені тільки гартовані рала; Зріж лемешем мою сіру вершину, Кинь по тій оранці зерна частину (Щог., Поезії, 1958, 219); [Юда:] З сусідами в той час я позивався за спаш, за оранку (Л. Укр., III, 1952, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 737.