ОКРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОКРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех., рідко.

1. Те саме, що покрива́ти 1. Зараз окрили Шрама шапками, військовими корогвами, дали йому до рук полковницькі клейноди.., та й став панотець Шрам полковником (П. Куліш, Вибр., 1969, 54); Ніч; небосхил туманіє; Сніг окрив куток (Граб., І, 1959, 284); // Огортати, обкутувати, оповивати що-небудь. Тіні і мряка окривали місто (У. Кравч., Вибр., 1958, 309); Темна, хоть погідна і тепла, ніч окрила землю (Фр., VIII, 1952, 173).

Окрива́ти (окри́ти) поцілу́нками див. поцілу́нок; Окрива́ти (окри́ти) сла́вою див. сла́ва.

2. Наповнювати, насичувати собою або чим-небудь навколишній простір, певну поверхню і т. ін. (про звуки, запах і т. ін.). В світлиці тим часом обходила рядова [чарка], ..неслися сміхи, реготня, гвалт окривав хату (Мирний, І, 1949, 409).

3. перен. Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь (про почуття, думки і т. ін.). Окриває його [Петра] важка туга; обгортають голову чорні думки (Мирний, І, 1954, 346); На хвилинку тільки в серце Гані зазирнуло якесь недобре віщування, та й знов окрила його веселість (Н.-Лев., І, 1956, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 678.