О́КРАЙ1, ю, ч., заст. Край (див. край11). — Будьте ласкаві, скажіть дівчині, нехай мене проведе на окрай пущі, щоб мені знов не блукати (Вовчок, VI, 1956, 326); Йде смерть, схиляючись до тих, Що, зранені, при окраях доріг, Лежать у варті (Бажан, Вибр., 1936, 23).
О́КРАЙ2, прийм., з род. в., розм. Уживається при зазначенні місця розташування кого-, чого-небудь; край, біля, поруч. [Катерина:] Як бачу тебе окрай себе, що ти зі мною, так тоді тільки мені й легко, й весело (Кост., І, 1967, 195); Шумлять гаї окрай дороги (Шпорта, Вибр., 1958, 441).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 676 - 677.