ОБКИ́ДАТИ1 див. обкида́ти1.
ОБКИ́ДАТИ2 див. обкида́ти2.
ОБКИДА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ОБКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Кидати щось на кого-, що-небудь з усіх боків, по всій поверхні; закидати з усіх боків чим-небудь. Люди були немов наркотизовані, — вони ходили від ятки до ятки,.. обкидали один одного паперовою січкою (Л. Укр., III, 1952, 621); Коні важко йшли вскач на гору, обкидаючи один одного відталою землею з-під копит (Ле, Опов. та нариси, 1950, 25); Ромка люто відбивала напад, хоч її вже оточили й обкидали незліпленим снігом (Сміл., Сашко, 1957, 23); // Накидати щось навколо кого-, чого-небудь. Замість сіней Пилип зробив сяку-таку примостку, обкидавши зокола гноєм (Мирний, III, 1954, 20); Андрій.. засунув знов горнятко, обкидав його жаром і мовчки осміхався (Коцюб., II, 1955, 21).
◊ Обкида́ти (обки́дати) боло́том (бру́дом і т. ін.) — несправедливо ганьбити, обмовляти кого-небудь. Ганьбити міг він всіх, бо був великим патріотом, умів балакати, кричать і обкидати всіх болотом (Мак., Вибр., 1954, 366); [Юрко:] Дівчина в запалі образила його, і він ладен зараз же обкидати її брудом! (Мам., Тв., 1962, 255); Обкида́ти (обки́дати) [найгі́ршими і т. ін.] слова́ми (епі́тетами і т. ін.) кого — недоброзичливо висловлюватися про кого-небудь; лаяти когось. Начко, .. вперши безтямний погляд у мигаючі перед ним різнобарвною хвилею пари, обкидав Регіну найгіршими епітетами (Фр., VI, 1951, 243); Хоча Левко обкидає Христину в думках непотрібними словами, але до нього десь від панського ставу наближається дівоче обличчя (Стельмах, І, 1962, 152).
2. Густо обшивати, обробляти нитками краї чого-небудь (хусточки, коміра і т. ін.); обметувати. Обкидай комір заполоччю (Сл. Гр.).
ОБКИДА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ОБКИ́ДАТИ, аю, аєш і ОБКИ́НУТИ, ну, неш, док., перех.
1. Відкидати щось кругом, з усіх боків чого-небудь. Обкинь сніг коло кошари, щоб можна було випустить овечки на двір (Сл. Гр.).
2. чим. Обхоплювати, оточувати, огороджувати з усіх боків чим-небудь. Кілька робітників кінчили довгі на п’ять сажнів розсадники й обкидали їх дошками (Кобр., Вибр., 1954, 122); — Мислити він не вміє, та й нащо це йому? Зате він вміє.. обкинути певну територію колючим дротом (Гончар, Тронка, 1963, 111).
◊ Обкида́ти (обки́нути) по́глядом (о́ком, зо́ром) — оглядати. — Карту! — гукнув Колісник.., обкидаючи ..поглядом усю вокзалію (Мирний, III, 1954, 273); — Се наша Тухольщина, наш рай! — сказав Максим, обкидаючи оком долину, і гори, і водопад (Фр., VI, 1951, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 511.