НІ́КУДИ, присл. Нема такого місця (куди б можна було піти, дітися, помістити кого-, що-небудь і т. ін.). Прокинулись ляшки-панки. — Нікуди втікати! (Шевч., І, 1951, 66); — Привезли нас [новобранців] у Полтаву, а там народу, як ото в покрову на ярмарку: шилом нікуди ткнути (Тют., Вир, 1964, 50).

◊ Аж ні́куди — зовсім не хочеться чого-небудь. — Або голова релігійної громади, Макар Волосюта, — дуже йому хочеться, щоб колективи були? Аж нікуди (Мик., II, 1957, 521); Ні́куди діва́тися (ді́тися) див. діва́тися; По са́ме ні́куди; Да́лі [й, вже] ні́куди — уживається для вираження крайньої межі в чому-небудь. Вона стріла недалеко від села у вибалку три підводи… навантажені по саме нікуди хатніми речами (Ю. Янов., Мир, 1956, 109); Так він коло нього впадає, так йому догоджає, що вже далі й нікуди… (Гр., І, 1963, 316); — Боже, що вони [діти] тут без мене наробили! — зітхнула Серафима Іванівна. — Такого наробили, що далі й нікуди! — посміхнувся секретар (Мокр., Острів.., 1961, 85).

НІКУ́ДИ, присл. Ні в яке місце, ні в якому напрямку. — На світі всячину я знаю, хоть нікуди і не ходжу (Котл., І, 1952, 116); Батько сількора Василя, середняк Опанас Трубенко, був людиною неквапливою. Ні разу на своїм віку нікуди він не поспішав (Довж., І, 1958, 71).

◊ Ніку́ди не годи́ться (не го́дна) — хто-, що-небудь дуже поганий (погане), непридатний (непридатне) для чогось. — Стара вже баба в тебе, дитино, стара. Нікуди не годиться, дочко. Спина болить (Головко, І, 1957, 270); Вона [драма] нікуди не годна (Мирний, V, 1955, 346).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 423.