НАДСА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., НАДСАДИ́ТИ, саджу́, са́диш, док., перех., розм. Ушкоджувати що-небудь надмірним зусиллям, перевантаженням і т. ін. Запалі груди ще дужче западали; сухий і болізний кашель надсаджував їх (Мирний, І, 1954, 50).

◊ Бе́бехи відби́ти (надсади́ти) див. бе́бехи; Надса́джувати (надсади́ти) ду́шу (се́рце) — те саме, що Надрива́ти (надірва́ти) ду́шу (се́рце) (Див. надрива́ти); Надса́джувати (надсади́ти) си́ли — те саме, що Надрива́ти (надірва́ти) си́ли (див. надрива́ти). Два вільні дні, замість відпочити, надсаджували [кріпаки] останні сили, будуючи собі злиденні хатинки або нашвидку обробляючи городи та клаптики поля (Тулуб, Людолови, І, 1957, 48); Надсади́ти печінки́ див. печі́нка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 78.