МОЛО́ТИ, мелю́, ме́леш, недок., перех. і без додатка.

1. Перетворювати на борошно зерно, роздрібнюючи, розтираючи його. Млин меле, мука буде; язик меле, біда буде (Номис, 1864, № 1124); — Що маєш молоти? — завзято вигукував мельник. — Маємо кукурудзу… — пхались до нього дівки (Коцюб., II, 1955, 355); Скільки разів ходила і їздила вона до цих вітряків; поскрипуючи, вони мололи їй зерно І на чорний хліб, І на разову паску (Стельмах, Хліб… 1959, 36); // Роздрібнюючи, розтираючи що-небудь, перетворювати на порошок. Мати рве на. городі росисту цибулю, меле пляшкою сіль і кладе з сухою паляницею до торби-рукава… (Кос., Новели, 1962, 13); Лариса насаджувала квіти, .. молола каву, вишивала гладдю і хрестиком (Руд., Остання шабля, 1959, 12); Хто аж давився та запихався пирогами, хто, мов на жорнах, молов на зубах смачні хрящі смаженої риби (Мирний, III, 1954, 288); * Образно. Поставили на стіл вареників макітру І пляшку — свашку всіх мирян. "А нум, мірошнику, молоть без вітру", — Сказав, шуткуючи, Дем’ян (Гл., Вибр., 1951, 155); * У порівн. Говорить, як млин. меле.

2. перен., фам. Верзти нісенітницю; теревенити. [Одарка:] Годі казна-що молоти! Краще ти мені борошна позич (Мирний, V, 1955, 234); — Пани, ох! Наїхали, будуть землю ділити…. — Яку землю? Що ти мелеш! (Коцюб., II, 1955, 23); — Ти, Льоньку, кинь дурниці молоти (Собко, Любов, 1935, 81).

◊ Моло́ти хво́стиком — махати хвостиком. Кабан закопався в землю да й хвостиком меле (Сл. Гр.); Моло́ти язико́м див. язи́к; Ні кува́ти ні моло́ти див. кува́ти¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 790.