КУПО́Н, а, ч.

1. Відрізна частина цінних паперів, при поданні якої у встановлений строк мають сплачуватися проценти. — Книжечки щадничі, імперіали, дукати, купони.. Усе життя моє було ними заповнене! (Фр., VII, 1951, 65).

◊ Стри́гти купо́ни див. стри́гти.

2. заст. Квиток на місце в театральній ложі.

3. Відріз тканини на плаття, блузку і т. ін. з наміченими лініями для розкрою. Мимоволі згадуються ті розкроєні купони на плаття, сарафани, халати, дитячі костюмчики, що були колись у продажу (Веч. Київ, 11.IV 1966, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 404.