КПИ́НИ, кпин, мн., розм. Те саме, що кепкува́ння. Нута був спокійний, любив жарти і кпини (Фр., IV, 1950, 12); Цей день починався невдало для Анатолія. Ота несподівана зустріч у машині. Тепер кпини начальника цеху (Загреб., Спека, 1961, 120); Мене образив такий грубий тон і оці кпини, але я змовчав (Чаб., Катюша, 1960, 67).

◊ Бра́ти на кпи́ни див. бра́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 318.