КОРЧ1, а, ч.
1. Пень, викорчуваний з корінням. Наносив [Павло] повну діжку води, врубав дров з старого дубового корча (Кучер, Трудна любов, 1960, 77); Вербовий корч майже не тримався на воді. Але те не злякало Фреда. Він десь роздобув зручного кілка 1.. сміливо всівся в розкаряці (Збан., Курил. о-ви, 1963, 74); // Розгалужене коріння дерев, кущів. [Остап:] Ходім, Тарасе, до старого млина, там глибоко, на дні корчі, і риби там багато (Корн., І, 1955, 310).
◊ На корч завви́шки див. завви́шки.
2. Те саме, що кущ 1. Тільки при долині два корчі калини (Чуб., V, 1874, 32); Недалечка під корчем ліщини горить ватра (Черемш., Тв., 1960, 88); У затишному ярочку, в густих корчах калини хлопці несподівано спинилися (Кол„ Терен.., 1959, 196).
КОРЧ2, у, ч., розм. Те саме, що ко́рчі. В горлі корч хапав; я затиснула зуби сильно, бо мені виривався зойк з уст (Коб., І, 1956, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 302.