КО́ВБОК, бка, ч., діал. Колода (див. коло́да1 1). Великий ковальський міх.. кидав довкола червоним полум’ям і обливав стоячого з клевцем коваля, що з розгоном підносив його на вбите в дубовий ковбок ковадло (Кобр., Вибр., 1954, 174); — А ти на той ковбок сядь, бо ослонів в мене нема… (Ірчан, II, 1958, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 203.