КЛО́ЧЧЯ, я, с.,

1. Грубе волокно, що його одержують як відхід під час обробки льону або конопель.— Огню, діти! дьогтю, клоччя! Давайте гармати; В потайники пустіть огонь! (Шевч., І, 1951, 130); Вона подала широку надщерблену гребінку, якою мичуть у селах клоччя (М. Ол., Леся, 1960, 53); На стеблах [льону] гусениці об’їдають шкіру, від чого зменшується кількість волокна й збільшується вихід клоччя (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 207); * У порівн. Коси [Марини] розпатлались і, як клоччя, спускалися з голови на плечі (Мирний, III, 1954, 227).

◊ Жува́ти кло́ччя — нудно та набридливо повторювати одне й те саме. [Лев:] От ліпше заберуся до роботи, як маю тут жувати клоччя! (Л. Укр., III, 1952, 227); Не ва́ртий [фу́нта] кло́ччя див. ва́ртий; Не з кло́ччя хто — хтось сильної волі, наполегливий, непіддатливий. Старшина розсердився. Вони затялися — і він не з клоччя. Най же копають окопи, коли охота, та ночують у охолодній» (Коцюб., І, 1955, 40); [Як] з кло́ччя баті́г див. баті́г.

2. чого і з означ. Жмутки, клаптики чого-небудь. Гутман, похитуючись, підводиться, солідно погладжує руде клоччя.. вуса й забирає слово (Коп., На фронті.., 1959, 139); Під ноги їм котяться недокурки цигарок і паперове клоччя (Донч., II, 1956, 259); Над головою повільно рухалося вологе клоччя хмар (Чорн., Красиві люди, 1961, 45).

На кло́ччя — на шматки. Минали дні і ночі, все ближче грім гармат, все ближче йшла війна, що рвала армії денікінців на клоччя… (Сос., І, 1957, 476).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 189.