ЗГИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗІГНУ́ТИСЯ і розм. ЗОГНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.
1. Гнучись, набувати форми дуги чи зигзага або складатися під кутом. Андрій нервово смикав галузку верболозу, вона в руці згиналась, крутилася, але не ламалась (Дмит., Наречена, 1959, 184); Від невправного удару молотка цвях зігнувся (Чорн., Визвол. земля, 1959, 166); // Вгинатися під вагою чого-небудь. Вчитель дивиться в куток, де від книжок і зошитів згинається диктова етажерка (Кучер, Полтавка, 1950, 60); * Образно. Ще той собор у Києві стоїть, Що предок звів на диво поколінням, Ще не зігнулося під тягарем століть Його високе, голубе склепіння (Павл., Бистрина, 1959, 24); // Нахилятися, нагинатися (про рослини). Семенове жито зародило на диво. Густе, високе, воно гнуло додолу важкий колос, наче згиналось до Романового, що зараз-таки на суміжному полі стирчало догори, рідке та мізерне (Коцюб., І, 1955, 119); Майже кожна квітка ніби опустила головку, кожний листочок легко зігнувся у долину (Кобр., Вибр., 1954, 142).
2. Складатися під кутом у суглобі (про кінцівки); нагинатися, вигинатися (про шию, спину і т. ін.). Увіходить Вернидуб. Він засмаг, змарнів. Права нога погано згинається, ходить повільно, спираючись на ціпок (Коч., II, 1956, 74); Котромусь з офіцерської комісії при огляді здалася підозрілою Оленчукова шия. Чому не згинається? Контужений чи просто симулює? (Гончар, II, 1959, 276); // без додатка, від чого, під чим. Нахилятися або зіщулюватися, скорчуватися (про людей). Ішли [женці] в поле до схід сонця, спотикаючись, роздирали кулаками невиспані очі, згинались од холоду (Вас., II, 1959, 169); Поспішаючи, Добриня пробіг двором, рвучко розчинив двері, згинаючись, зайшов до хижі (Скл., Святослав, 1959, 59); — Згинаюсь я, розкидала сніг, а під ним лежить якась ганчірка, а в ній щось важке (Стельмах, І, 1962, 297); Я — на піч та у куточку Зігнувсь, притаївсь (Гл., Вибр., 1951, 198); Після теплої серпневої ночі, зігнувшись під важким рюкзаком, я поспішав на перший ранковий автобус (Томч., Готель.., 1960, 5); // над ким — чим. Схилятися, нахилятися над ким-, чим-небудь. Він.. дивиться на сестру-жалібницю, що зігнулась над недужим (Коцюб., І, 1955, 135); Пріська колишеться над гребенем; Христя зігнулася над сорочкою (Мирний, III, 1954, 30); // Ставати сутулим, згорбленим; горбитися (від старості і т. ін.). Аж ось.. назустріч йде дідусь старенький, маленький, горбатенький, та ще зігнувсь від старості, так мов при самій землі (Кв.-Осн., II, 1956, 230); Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулася (Головко, II, 1957, 9); // Важко працювати. Ну, я й не кинув верстата.. Я вік Біля верстата згинатися звик (Рильський, І, 1960, 319).
3. перев. із запереченням не, перен. Втрачати силу, енергію, стійкість; занепадати духом. І не згиналися в біді [солдати], Ішли нескорені до бою (Гірник, Друзі.., 1953, 75); Згадаю — і серцем зрадію, Що ми пронесли свою мрію. Що ми не зігнулись в житті (Шпорта, Вибр., 1958, 58); // перед ким. Скорятися кому-небудь. Перед сильним не згинайтесь; Хто ж на землю впав без сили, Щоб того нагодували, Щоб того ви напоїли! (Щог. Поезії, 1958, 165).
◊ Згина́тися (зігну́тися) в дугу́ (в три дуги́, в трі поги́белі, удво́є, утро́є і т. ін.): а) дуже низько нахилятися. Вірний слуга зігнувсь в дугу, До уха його нагнувся і шепче слова якісь бистро йому (Фр., XIII, 1954, 424); Згинаючись у три погибелі, вони побрели далі (Тют. Вир, 1964, 312); Дряпавсь на гору якийсь чоловік.. Ось він вже близько, зігнувся удвоє, біжить (Коцюб., II 1955, 340); Лікар мусив втроє зігнутися, щоб нахилити своє вухо до губ дівчинки (Ів., Вел. очі, 1956, 56); б) лежачи або сидячи, зіщулюватися, скорчуватися. Мене всього пробирали дрижаки, я не міг нагрітися, хоч згинався в три погибелі (Багмут, Записки.., 1961, 31); Візник на передку зігнувся в три погибелі (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 4); в) (перед ким) виявляти покірність, запобігати перед ким-небудь. Шатай-Мотай згинався в три погибелі перед сильними, обдирав і грабував слабих (Від давнини.., І, 1960, 370); Згина́тися (зігну́тися) на́впіл див. на́впіл.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 512.