ЖУВА́ТИ, жую́, жує́ш, недок., перех.

1. Роздрібнювати, розминати їжу в роті. Саїд узяв скибку чорного, як земля, хліба, вкусив один невеличкий кусінь, жував, жував і не міг проковтнути (Н.-Лев., IV, 1956, 20); Біля жолобів стояли червоної масті корови, порозвішували вуха і зосереджено жували січений буряк (Чорн., Потік.., 1956, 200);//Стискати що-небудь у зубах, натискати на щось зубами. Юрко від нетерпіння гриз і жував цигарку (Коз., Вибр., 1947, 43); Гармоніст жує папіроску І підморгує хитро мені (Мал., Звенигора, 1959, 139); * Образно. Дніпр жував лугів зелену лапу, Лащивсь до Чернечої гори (Нех., Під.. зорею, 1950, 133).

◊ Живемо́ і хліб жуємо́ — про нормальний спокійний спосіб життя. От вони купили собі хату в тім селі, завелись хазяйством та й живуть і хліб жують (Укр.. казки, 1951, 158); Жува́ти жу́йку див. жу́йка; Жува́ти кло́ччя див. кло́ччя.

2. розм., ірон. Те саме, що ї́сти 1. Дика коза унадилась до одного чоловіка в город капусту жувать (Укр.. казки, легенди.., 1957, 36); Йому хотілося їсти, а Адольф ні разу його не почастував, хоч сам жував безперервно цілісінький день (Ю. Янов., І, 1958, 363).

3. перен., розм. Домагатися чого-небудь, аналізувати, розбирати щось, перев. настирливо, довго, нудно. — Ей, Тетяно, Тетяно, що ви тільки собі думаєте, Гнатівно? — починає [Андрій] стиха жувати її (Вас., Талант, 1955, 14); Цілий тиждень він лежав один на тюремній койці в маленькій камері, дивився на шматок ясного світу крізь товсті грати і жував думами пережите (Козл., Ю. Крук, 1957, 420).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 545.