ДІЙМА́ТИ і рідко ДОЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДІЙНЯ́ТИ і рідко ДОЙНЯ́ТИ, йму́, йме́ш; мин. ч. дійня́в і дойня́в, ла́, ло́; наказ. сп. дійми́ і дойми́; док., перех. і без додатка, розм. Виводити кого-небудь з рівноваги, не даючи спокою, досаждаючи чимсь. Тьма наді мною, Стужа дійма, А за стіною Виє зима (Граб., І, 1959, 73); Знову дзвеніли.. комарі, допікали, дошкуляли, діймали, мерли, гризли ар’єргард десантного флоту (Ю. Янов., І, 1954, 278); — Хоч нам і горе, доймають нас злидні та вороги, — та за нами правда… (Мирний, III, 1954, 67); Дідусь довго добирав влучний вираз, щоб дошкулити онуці, і раптом вибухав словом, яке.. повинно було дойняти її (Хижняк, Тамара, 1959, 7).

◊ Не дійма́ти (дойма́ти) ві́ри — те саме, що [Не] йня́ти ві́ру (ві́ри) див. ві́ра. [Домаха:] Серце моє болить і не діймає вже віри нікому (Стар., Вибр., 1959, 349); Весело Антосьові стало, та він і сам собі не доймає віри, чи тому правда (Свидн., Люборацькі, 1955, 154); Дійма́ти (дойма́ти, дійня́ти, дойня́ти) до чого — дошкуляти. Знову розпухла нога, розболілася, крутило в коліні, діймало до серця (Збан., Сеспель, 1961,362); Турбая дійняла до живого.. Прокопова прозорливість (Руд., Остання шабля, 1959, 178); — Чого вона мене до живого доймає? (Мирний, V, 1955, 334); Раз канчуком вчеше [пан] — до печінки дійме (Мирний, IV, 1955, 220).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 302.