ДА́РМА див. дарма́.
ДАРМА́, рідко ДА́РМА, ДА́РМО.
1. присл. Те саме, що даре́мно. Сирітська сльоза не капає дарма (Укр.. присл.., 1955, 137); Дарма щоніч дівчинонька Його виглядає (Шевч., 1,1951, 4); Хоч ти не геній — не біда. Дарма ніщо не пропада, Працюй — і слід твій не загине! (Черн., Поезії, 1959, 143); Щоб часом дармо не блудить, чужого розуму питайся (Номис, 1864, .№ 6120); — Пан наш був,.. мов звір той, лютий, — лиш чоловіком дармо звавсь (Фр., XIII, 1954, 108); // Безплатно, даром. — Така хіба воля небесна була, щоб кмет [кметь] їв свій хліб тільки в поті чола, а пан їв і дарма й за гроші? (Л. Укр., І, 1951, 439).
2. у знач. присудк. сл., розм. Все одно, однаково, байдуже, неважливо. Які з нас люде? Та дарма! Ми не лукавили з тобою (Шевч., II, 1953, 283); Трохим здивувався трошки, .. а опісля і дарма (Кв.-Осн., II, 1956, 403); А що .. чавкає в драних чоботях — дарма: ось і відпочине, і онучі просушить (Головко, II, 1957, 179); // Непотрібний хто-, що-небудь. Тепер йому дарма і Кубраківна, чи тут вона, чи де, а давай мерщій допитуватись про свою [дівчину] (Кв.-Осн., II, 1956, 32); [Любов:] Серце кришталеве, золоте кохання, Дарма залицяння (Л. Укр., II, 1951, 63); // Немає діла кому-небудь до когось, чогось. А сволок — все йому байдуже, Усе дарма́, чого тужить? І не турбується він дуже — Заліз під стелю та й лежить (Гл., Вибр., 1957, 276); А до людей — то нам дарма! (Мирний, V, 1955, 368); // з інфін. Зайво, не варто, годі. Мати терпіла та плакала мовчки; дармо було озиватися до Котрі… (Вовчок, І, 1955, 226); — Із полону Ігор, бранець головний, Втік на Русь, дарма й шукати (Фр., XIII, 1954, 374).
3. у сполуч. з що. Уживається у знач. байдуже що, нічого що, хоч і. Дарма що з личенька спала, а справдешня козачка! (Вовчок, І, 1956, 344); Противник, дарма що обважнів на панських харчах, був ще небезпечний (Гончар, Таврія.., 1957, 323).
4. у знач. присудк. сл. Гаразд, хай. Був собі колись-то якийсь-то маляр… ось на умі мотається, як його звали, та не згадаю… Ну, дарма; маляр та й маляр (Кв.-Осн., II, 1956, 5); Старої пані бахур сивий Окрав той крам. Розлив те пиво. Пустив покриткою… Дарма. Минуло, годі… недола́ду Тепер і згадувать (Шевч., II, 1953, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 212.